Круговерть

 – Елвiне, – знову заволала вона, – не розбивай менi серце. Я твоя дружина… назви мое iм’я хоча б раз… лише один раз. Краще б ти був мертвим, нiж таким.

Я шанобливо, але твердо вiдсторонив ii руки.

– Мадам, – серйозно сказав я, – даруйте, якщо я припущу, що ви занадто близько до серця приймаете певну схожiсть. Шкода, – всмiхнувся я вiд однiеi думки, що прийшла менi гадку, – що не можна цього Белфордата мене тримати поруч на однiй полицi, як тартрат натрiю та сурми для порiвняння. Для того, щоб збагнути цю алюзiю, доведеться простежити за ходом Нацiональноi конференцii аптекарiв.

Ледi обернулася до свого супутника й схопила його за руку.

– Що це, докторе Волнi? О, що ж це таке? – застогнала вона.

Той повiв молодицю до дверей.

– Зайдiть до свого покою на якийсь час, – почув я його. – А я залишуся i перебалакаю з ним. Його розум? Нi, мiркую, що нi, хiба частина мозку. Аякже, я впевнений, що вiн оговтаеться. Ідiть до себе й залиште мене з ним.

Жiнка зникла. Чоловiк у темному одязi також вийшов, усе ще старанно полiруючи нiгтi.

Вочевидь, вiн чекав у вестибюлi.

– Я хотiв би побесiдувати з вами, пане Пiнкгаммер, якщо дозволите, – сказав джентльмен, котрий залишився.

– Прошу дуже, якщо бажаете, – погодився я, – i даруйте, якщо облаштуюся зручнiше, бо дуже вже втомився.

Я всiвся на канапу бiля вiкна й запалив сигару. Мiй опонент поставив крiсло поруч.

– Пропоную перейти до сутi, – сказав вiн незворушно. – Ваше iм’я не Пiнкгаммер.

– Я знаю це так само добре, як i ви, – холодно вiдрубав я.

 – Але ж людина повинна мати якесь iм’я. Я можу вас запевнити, що не надто захоплююся iм’ям Пiнкгаммер. Але коли хтось сам собi раптово обирае iм’я, то гарнi iмена чомусь на гадку не спадають. Але могло би бути й гiрше – Шрiнггаузен чи Скроггiнс! Вважаю, що дуже добре вибрав собi Пiнкгаммера.

– Ваше iм’я, – серйозно наполягав мiй спiвбесiдник, – Елвiн Б. Белфорд, ви один iз найкращих юристiв у Денверi, ви страждаете вiд нападу амнезii, що змусило вас забути свою особистiсть.

Це сталося через надто iнтенсивну працю, i, можливо, життя, яке було майже цiлком позбавлене природного вiдпочинку та задоволень. Ледi, котра тiльки-но вийшла з цього примiщення, – ваша дружина.

– Я б назвав ii дуже вродливою жiнкою, – сказав я пiсля тривалоi паузи. – Особливо менi сподобався вiдтiнок ii каштанового волосся.

– Це дружина, котрою можна пишатися. З моменту вашого зникнення, що сталося майже два тижнi тому, вона навряд чи склепила повiки.