Санькя

Веня торгувався, блазнюючи й дурiючи. Сашко, навiть у п’яному виглядi вiдзначив гарне почуття гумору, здавалося б, у несхильного до жартiв Рогова, i став допомагати Венi торгуватися – розмахуючи руками, щось кричав i щосекунди губив сигарету, яку стрельнув у когось, у кого – не пам’ятав. І навiть Негатив, що дозволив собi пiвпляшки пива, кривив губи у посмiшцi. У вiдсвiтах миготливоi вивiски бару було видно, що очi Негатива потеплiшали.

– Вона ж… той… майже порожня… – говорив Веня, тикаючи кривим пальцем у пляшку.

– Е-е-е, який ти, а? Е-е-е… – вiдповiдав Рогов, хитаючи головою. – Я й беру з тебе тiльки за посуд.

– І пробки немае…

– А що тобi пробка, е-е-е? Ти пити будеш чи пробкою тiшитися?

Нiхто не помiтив, як вони з’явилися – чорнявi, з вишкiреними зубами. Їх було шестеро. Вони, мабуть, курили на сходах бару, зацiкавилися «торгiвлею» i встигли неабияк розiзлитися, почувши розмову. В одного була вiдкрита пляшка пива в руцi. Вiн ii збовтував.

Хлопцi були ще молодi, Сашко помiтив це крiзь п’яний туман, але не встиг засмутитися.

Адже з дорослими можна було б якось домовитися. А з такими зеленцями навряд, заставлять принижуватись; хлопцi зрозумiли це вмить.

Кiлька секунд стояли мовчки.

Сашко покрутив головою, вiдчувши раптом, що трохи протверезiв вiд усвiдомлення ситуацii.

Вiн звик на початку будь-якоi бiйки виголошувати хоча б кiлька слiв.

– Чого хочемо? – запитав вiн i акуратно засунув свiй димний бичок у горлечко пивноi пляшки – тiеi, що тримав у руцi кавказець.

Сашко навiть устиг помiтити його дивно бiлi, але вкритi густим чорним волоссям пальцi. Кавказець здивовано зазирнув услiд бичковi в горлечко пляшки, який видав легке шипiння.

Далi все сталося блискавично.

Сашко, хекнувши вiдкинув назад голову й з розгону обрушив ii на перенiсся кавказця. Щось гучно хряснуло, пляшка випала в того з рук i покотилася, розхлюпуючись. Хлопець упав на колiна, обхопивши обличчя руками, i бiльше не вставав.

Сашко хотiв красиво вписати ще й другому кавказцевi, але отримав у щелепу хльосткий, але не дуже сильний удар.

Вiн мотнувся, вiдскочив на кiлька крокiв, помiтив, як Веня кинув i свою пляшку в обличчя комусь.

…Сашко падав, рясно матюкався, рiдко влучав, сам отримував мало, бо вiдбiгав вiд нападникiв та ще й думав, чи достатньо загрозливi його бойовi пози…

Краем ока помiтив, що Веня б’еться iз двома вже на проiзнiй частинi, i iм уже сигналили машини, якi намагалися об’iхати забiяк.