Санькя

…Ще помiтив Негатива, який сидiв на кавказцевi верхи, методично луплячи кулаками в обличчя лежачого. Наступна картинка – машина, яка загальмувала бiля Венi. З неi вилетiли п’ятеро мiцних хлопцiв, якi одразу голосно, наче заганяли здобич, заволали щось по-своему. Веня задкував, розмахуючи якоюсь залiзякою.

З бару бiгли до них ще кiлька, i вони змели б усiх, якби Рогов не обрушив на iхньому шляху прилавок, потiм другий i третiй.

З одного боку прилавки примикали до стiни, з iншого – до невисокого паркана, що вiдгороджував проiзну частину.

Поки кавказцi з бару лiзли через паркан, щоб оббiгти влаштовану Роговим барикаду, Льошка встиг за комiр стягнути Негатива з його супротивника й збити з нiг iншого, з яким безуспiшно бився Сашко.

– Веню! Сюди! – репетував Рогов.

Веня кинув залiзяку в прибулих i махнув через паркан, i тут на дорогу звiдкись вилетiли одразу двi мiлiцейськi машини й пiд лемент мiлiцii й виття сирен усi учасники бiйки рвонули врiзнобiч.

Сашку видалося, що вiн бiжить поперед усiх.

У горлi дивно клекотiло. Вiн чув тупiт за спиною й був упевнений, що це Льошка й Негатив, i Веня там де-небудь неподалiк.

Оглядатися не було жодного сенсу – Сашко, чортихаючись i ризикуючи налетiти на що-небудь, рухався в повнiй темрявi, облич тих, що бiгли за ним, було не розгледiти. Вiн так i влетiв би в бетонну огорожу, якби не почув, як хтось, швидко шаркаючи по стiнi, перебираеться через неi.

Помацав руками – огорожа.

Сашко пiдстрибнув i полiз слiдом.

«Ринок! – здогадався Сашко, зiстрибнувши з паркану. – Я на ринку!»

Пiсля бiйки й перегонiв текла рясна слина, i Сашко довго спльовував i мотав головою, струшуючи з обличчя в’язку рiдину, що звисала з пiдборiддя. Витирав рукавом.

Навколо височiли ангари, освiтлення майже не було.

Важко дихаючи, Сашко безглуздо потоптався в темрявi й побачив, як йому здалося, ящики, порожню тару, чи то складену в купи, чи то повалену бiля стiни найближчого ангара.

Сашко кинувся туди, шукаючи схрон, де можна сховатися мiж ящиками й дихати, дихати, пускаючи довгу, важку слину.

Зовсiм знесилений вiд халепи й вiд алкоголю, вiн полiз мiж ящиками, ближче до стiни, i наступив на щось м’яке. Хтось сидiв у закутку.

– Агов! – сказав Сашко стиха й присiв навпочiпки, а потiм став рачки, щоб не впасти… ще раз плюнув i прижмурився, розглядаючи сидячого. – Хто це?… Руки хоч забери, бля.

Той, що сидiв перед ним, прибрав руки вiд обличчя.