Санькя

Хлопцi вибiгли з дворика на трамвайну зупинку, людей майже не було, а так хотiлося загубитися в натовпi.

Вiд зупинки вiд’iжджав трамвай. Вони побiгли за ним i метрiв через тридцять нагнали його залiзну тушу.

Веня нiсся першим i радiсно розмахував руками, викрикуючи щось несусвiтне й роблячи шаленi знаки вагоноводу, чие незадоволене обличчя миготiло в дзеркалi заднього виду.

Трамвай зупинився, вiдчинилися середнi дверi вагона, хлопцi влетiли у трамвай, Льоха Рогов одразу пiдбiг до кабiни вагоновода.

Сашко помiтив, як вiн, щось говорячи, сунув iй купюру, вибачився й закрив дверi. Вагон рушив.

Із дворика вибiгли мiлiцiонери, по iхнiх рухах було видно, що вони одразу здогадалися, куди подiлися втiкачi.

Веня виставив iм середнi пальцi обох рук, коли трамвай рiзко спинився.

Переднi дверi вiдкрилися, й увiйшли п’ять чи шiсть спецназiвцiв. Веня натиснув кнопку екстреного виходу, дверi повiльно й з незадоволеним шипом поповзли, але цi амбали вже були поруч i зразу ж ударили Веню головою об поручень.

Сашко одразу закрив голову руками. Пiдганяючи мiцними стусанами, Сашка витягли на вулицю.

На вулицi його, мiцною долонею схопивши за комiр, ударили головою об трамвай. Очi трохи почервонiли. Терпiти можна…

Хлопцiв поставили на «розтяжку» – змусивши скласти руки за головою, чолом упертися в залiзну оббивку трамвая, а ноги розставити максимально широко. Щоб вийшло дуже широко, по ногах теж кiлька разiв ударили.

Спецназiвцям, звичайно, хотiлося бiльшого.

Вони так красиво взяли бiгунiв – важкий азарт кипiв у кожному з них, вимагаючи негайно роздерти впiйманих на шматки. Але цiкавi пасажирськi обличчя, якi притулилися до скла трамвая, заважали ловцям розвернутися на повну. Вони нервово тупцювали, стискаючи кийки, кривлячи обличчя.

Ледве повернувши голову, Сашко побачив, що Веня й Рогов, розкаряченi так само, як i вiн, стоять трохи далi.

Запрацював мотор, i ПАЗик, який перекрив рейки, здав назад.

– Ну що, вантажити iх? – пролунав голос. – Треба iм, бля, улаштувати революцiю.

– Що, сучий син? Революцii захотiв? – викрикнули десь поруч iз Сашком, але не йому, а, схоже, Венi. – Червоною революцiйною кров’ю сцяти будеш за пiвгодини!

Пролунав удар, ще один. Не стерпiв хтось, захльоснуло…

Сашко повернув голову до Венi й одразу отримав важкого удара в потилицю, немов хтось стояв за спиною i тiльки й чекав приводу, щоб ударити.