Дон Жуан

Чи смак до м’яса й воiнськi звичаi

нам прищепив не образ Пасiфаi?

157

Та час до дiла! Глянувши навколо,

Жуан уздрiв картину чарiвну,

i хоч душа ще тiпалася кволо,

та голод швидко вивiльнив од сну.

Це почуття всi iншi побороло,

i вiн на iжу кинувся м’ясну,

як олдермен, чи пiп, чи як акула,

що запах кровi свiжоi вiдчула.

158

Гайде, що саме страви подавала,

щасливо дивувалася без слiв,

як той, кого мерцем вона вважала,

з невситною пожадливiстю iв.

Та покоiвка – старша та бувала —

боялася, щоб хлопець вiд харчiв

не луснув, бо голодного потрошки

годиться пiдгодовувати – з ложки.

159

Вона сказала навiть: «Коли панна

не хоче, щоб врятований помер,

то мусить вгомонити Дон Жуана

й порадити, щоб жадiбно не жер.

Бо не на те ж прокинулася рано,

щоб хлопця вбити iжею тепер! —

Вона тарiлку вирвала у нього,

сказавши: – Кiнь би луснув од такого!»

160

Скiнчивши врештi дружнi пересвари,

подертi лахи з хворого зняли —

вдягнули у турецькi шаровари

i ноги взули в грецькi постоли.

Пiстолiв, що iх мають яничари,

як i чалми та шаблi, не дали,

але й без них вiн турком або греком

мiг легко бути визначений деким.

161

Тепер Гайде раптово осмiлiла —

дала нарештi волю язику

i до Жуана так заторохтiла

на мовi, ним не чутiй на вiку,

що, мабуть, не могла б нiяка сила

перепинить словесну ту рiку,

якби сама не втямила раптово,

що вiн не розумiе анi слова.

162

Вона про силу усмiшки згадала,

про жести i про спалахи очей,

i знахiдка та виявилась вдала —

цю мову полюбляв ще Гiменей.

А вiдповiдь в очах вона читала

на вияв красномовностi оцей,

i кожен погляд був, неначе слово

ясне i зрозумiле iм чудово.

163

Отак, ii повторюючи миги

та усмiшки, i навiть рухи рук,

Жуан зробив значнi, сказати б, здвиги

у вивченнi найкращоi з наук.

І астроном не зазирае в книги,

неначе нерозважливий малюк,

а дивиться на небо, щоб зумiти

обчислити невидимi орбiти.

164

Найкраще мови змолоду вивчати

по рухах уст i позирках жiнок,

та ще коли жiнки отi – дiвчата

i ти стоiш не далi, як за крок.

Вiд успiхiв вдоволень можна мати

не менше, як вiд прикрих помилок:

всi правила поводження з жiнками

я так i вивчив, кажучи мiж нами.

165

Я i англiйську – мову Альбiону

погано знаю, бо вивчав ii

по Сауту, Барроу i Тiллстону.