Дон Жуан

140

Так, сонця схiд – видовище на диво!

Я сам стрiчав колись його не раз.

Та лiкар твердить, буцiм це шкiдливо

i в гроб кладе занадто рано нас.

Та хто до слави ставиться дбайливо,

пiдводитись повинен в раннiй час,

аби про це залишилася згадка

на вашому надгробку для нащадка.

141

Коли Гайде звелася, то нiвроку,

либонь була рожевiша, нiж вiн.

Гаряча кров ударила iй в щоки,

забарвивши iх миттю у кармiн.

Так бистрина бурхливого потоку,

зустрiвши скелi, бiля iхнiх стiн

стае Червоним морем… Хоч бездонна

вода насправдi в ньому… не червона.

142

Гайде униз повiльною ходою

з крутого схилу стежкою зiйшла.

Уста iй вкрило нiжною росою,

мов бризками побiля джерела;

ii своею рiдною сестрою

Аврора, мабуть, визнати б могла.

Ви б, далебi, iх теж не розрiзнили.

Та ця була жива i повна сили.

143

Ввiйшовши до печери по хвилинi,

побачила вона, що хворий спить,

i зупинилась у благоговiннi.

(Сон викликае шану!) Та за мить,

пiдбивши узголiв’я, мов дитинi,

схилилася, аби теплiше вкрить,

i злякана, розгублена, нечула,

п’янливий подих з уст його вдихнула.

144

Отак вона й стояла, занiмiла,

мов над святим, що тихо помирав.

А вiн лежав, як чайка бiлокрила,

котру над морем вiтер подолав.

Тим часом яйця дiвчина варила

i готувала кiлька iнших страв,

вважаючи, що день почати зранку

найкраще з умивання та снiданку.

145

Вона була упевнена, що iжi

i нiжнi вимагають почуття,

i що на самотi з Гайде у тишi

Жуан поiсть i вип’е до пуття.

Була тут риба, мед i фрукти свiжi,

вино та ром, готовi до вжиття:

всi цi продукти, звабливi i зовнi,

були до того ж зовсiм безкоштовнi.

146

Жуана мала вже вона будити,

але Гайде iй пальчика свого

до уст приклала й глянула сердито —

мовляв, не смiй тривожити його!

Отож снiданок, що його не вжито,

застиг, iдця чекаючи того,

який допоки спав собi i, схоже,

вже взагалi прокинутись не зможе.

147

Жуан метався, стогнучи безсило.

Вiн був блiдий, i, мабуть, через те

його змарнiлих щiк не червонило

промiнням навiть сонце золоте.

Ще не просохле, темне, як чорнило,

i, як смола, блискуче та густе,

пiдкреслювало блiдiсть ту волосся,

яке на лобi пасмами сплелося.

148

Неначе над колискою, стояла

Гайде i серця слухала биття.