Судний день

Корчить тут iз себе захисника православ’я, а сам е першим помiчником i поплiчником гайдамакiв!

І тут в iгуменi пробудилася не чернеча, а козацька натура.

– Сам пан е брехуном i лицемiром. Пане воеводо, хто як не вашi люди приходили до мене з численними ревiзiями та перевiрками, не раз i не десять робили на наш монастир наiзди, громили майно та знущалися над братiею. Чи бачили ви там хоч одного гайдамаку, питаю я вас?

Це питання було адресоване не крикливому шляхтичу, а прямо воеводi. Граф почервонiв. Проте у нього були хорошi довiренi особи:

– Ганьба попу-гайдамацi.

– За грошi гайдамацькi. Проклятi розбiйники й сюди його випровадили. У тюрмi йому мiсце, а не у священному сеймi!

– Ганьба!

– Зрада!!!

– Геть попа-гайдамаку!!!

Подивившись та послухавши все, що тут вiдбувалося, Князь тепер розумiв своiм великодержавним розумом, вiд чого цей народ терпить усi бiди. Мiж сенаторами – переважно великими магнатами – нiколи не було взаемноi довiри, узгодженостi, i кожен тягнув лямку у свiй бiк, користуючись iз того, що влади над ними нiхто не мав.

Такi думки лiтали в його головi, коли вiн iшов на зустрiч iз деякими сенаторами. Першу спробу прийняти трактат про православну вiру магнати провалили, та так, що у вухах досi чуеться цей лемент «Вето!», «Не позвалям!», «Ганьба!».

Князь вiдчинив дверi i зайшов у кабiнет, сiв на чiльному мiсцi. Уздовж стола на розкiшних крiслах розсiлися сенатори вперемiжку з росiйськими дворянами. Усi дивилися на нього.

– Ну що ж, почнемо нашу нараду. І я хочу щоб всi тут присутнi усвiдомили, що я не вiдступлюся, що буду тут сидiти i вас буду тримати до тих пiр, доки ми не приймемо того трактату, який, нарештi, припинить суперечки мiж православними i католиками на Правобережжi Днiпра.

Вiн замовк – i тим скористався один iз сенаторiв.

– Але ж ви чули, як сейм зреагував на ваш трактат, – це пряме втручання у нашi державнi справи. Сенатори нiколи на це не погодяться.

Князь подивився на нього.

– Та чув уже, справжню бурю там пiдняли. Але трактат потрiбен, щоб заспокоiти державу. Не забувайте, що ми вашi найближчi сусiди i мусимо бути впевненi, що у вас все спокiйно, що не назрiвають бунти, авантюри й iнше зло.