Лицар з Кульчиць

Вiрна дружина вiдразу зрозумiла, що його вкотре спiткала невдача у ратушi, тому не розпитувала бiльше нiчого. Юрiй був голодний: пiшов з хати iще з самого ранку, а надворi була вже обiдня пора. Доки вiн сидiв отак за столом i думав свою тяжку думу, Марiя зготувала йому стиранку – улюблену украiнську страву, яку у Кульчицях готували по святах: подала ii з молоком та свiжоспеченим хлiбом.

Юрiй мовчки поiв, i йому трохи вiдлягло вiд серця. Запах парного молока раптом нагадав дитинство, рiдну хату, маму.

– Марiе, а давай поiдемо до Кульчиць, – раптом сказав Юрiй.

Рiд ii також походив iз Кульчиць, та зла доля i ii закинула на чужину. Тут, у Вiднi, вони й знайшли одне одного.

– Ти ж знаеш, милий мiй, я завше хотiла поiхати на Украiну. Але чи час зараз? – Жiнка приклала руку до свого живота, який поволi почав виглядати з-пiд фартушка.

– Твоя правда, нам треба думати про дитину, – погодився Юрiй. – І та кав’ярня менi з голови не йде. Не можу заспокоiтися, доки не доможуся свого.

– А ти не поспiшай, хороший мiй.

Вода камiнь точить. Та й до бургомiстра самому не достукатися: хтось мусить провести, замовити за тебе слово. От побачиш, у тебе все скоро вийде, матимеш свою кав’ярню.

Юрiй пiдвiвся, поцiлував жiнку в руку, тодi в солодкi уста, пригорнув до себе.

– Досить, досить тобi, Юрку, пестощiв… Заходив пан Амбросiй, шукав тебе, вiн може повернутися.

Настрiй у Юрiя вiдразу полiпшився – увесь свiт уже не був таким чорним. Ось що значить мати справдi вiрну, люблячу жiнку, яка розумiе тебе з пiвслова.

Вiн ще раз обiйняв дружину, поцiлував.

Капiтан Амбросiй Франк був його давнiм другом. Вiн навiть вiддав окрему кiмнату iз кухнею у своему домi для родини Кульчицьких, де вони й замешкали. Капiтан був великим шанувальником кави, яку варив Кульчицький, i всiляко допомагав йому у вiдкриттi першоi у Вiднi кав’ярнi. Саме iз цим питанням Юрiй носиться останнiм часом та оббивае пороги усiх можливих мiських урядiв. Там з нього тiльки смiються: вони ще не зрозумiли, що то е за напiй – кава!

Тактика у пана Амбросiя була дуже простою: вiн запрошував до себе своiх друзiв, знайомих, а тодi кликав пана Юрiя, аби той почастував iх кавою.

Отак помаленьку, але впевнено, кава здобувала у Вiднi своiх прихильникiв, бо серед друзiв капiтана були люди впливовi, якi могли б закинути за пана Кульчицького слiвце у ратушi.

Юрiй здогадався, що зараз йому доведеться у капiтана готувати каву для ще одного його товариша, тому заходився збирати свое начиння.