Лицар з Кульчиць

– Попий хоч на дорогу! – гукнула йому Марiя.

– Нема часу, – вiдповiв вiн, а тодi затягся носом, вловлюючи тонкий аромат. Марiя пiдiйшла до нього зi своею фiлiжанкою. Жiнка нiколи не пила каву гiрку та чорну. Вона додавала собi до неi вершки та цукор.

– Так набагато смачнiше, – вiдповiла вона на його нiме запитання.

Вiн був iз нею згiдний: смак справдi набагато приемнiший, однак суть кави була в iншому – вона повинна додавати бадьоростi, сили, вiдганяти сон.

– Справжнi козаки п’ють тiльки чорну каву, – пiдморгнув Юрiй дружинi i вийшов з кiмнати.

Капiтан мешкав у тому самому будинку, тiльки вхiд був з iншого боку. Жили вони у Леопольдштадтi – передмiстi Вiдня, заселеного переважно евреями та вихiдцями з Балкан. Мешкало тут i чимало австрiякiв, як-от пан Амбросiй. Ця дiльниця була поза мурами мiста, i вiд Вiдня ii вiддiляв Донаоканал – один iз рукавiв Дунаю. Так i виходило, що Леопольдштадт лежить нiби на островi, помiж самим Дунаем та його рукавом.

У свiтлицi Юрiя зустрiли схвальними вигуками.

– А от i наш кавовий майстер, – сказав гер Франк. – А ми вже зачекалися.

– Гер капiтан так багато розказував про пана, що нам аж цiкаво скуштувати того славного напою, – докинув один з гостей.

Усього в свiтлицi було четверо чоловiкiв без самого Юрiя. Це був капiтан, двое його гостей, яких Юрiй ще не знав, та давнiй товариш – Юрко Михайлович – серб.

– З радiстю приготую для вас каву, аби ви могли збадьоритися й вiдчути цей неповторний смак, вдихнути аромат, – вiдповiв Юрiй i пiшов до кухнi.

– Дозволь, гер Кульчицький, пiти з тобою та подивитися, як ти чаклуеш над тим напоем, – зголосився один з гостей.

– Прошу, – погодився Юрiй.

У грубi вже горiли дрова, тож Кульчицький просто порозсовував iх по кутах гачком – кава мае варитися на малому вогнi. Далi вiн поставив на блят залiзний таз iз пiском усерединi, чекав, доки пiсок нагрiеться. За цей час помив руки, засипав дрiбно розмеленi кавовi зерна у турку (вiн так називав посудину, в якiй варив каву), залив холодною кип’яченою водою.

Пан Юрiй пересовував турку з мiсця на мiсце по пiску, доки кава поволi не зварилася. Гостi iз зачудуванням дивилися на всi тi чаклування. Тiльки кава пiдходила до кипiння, почала пiдiйматися своею пiною, як Юрiй хвацько пiдхопив ii i розлив у двi фiлiжанки. Божественний аромат тут же розлiгся кiмнатою, почав лоскотати нiздрi присутнiм.

– О, God, який запах.