Лицар з Кульчиць

– Ти, пане Кульчицький, щось не дуже добре виглядаеш, – спробував по-своему пiдбадьорити товариша Михайлович.

– Харчi закiнчуються. Люди вже починають ловити котiв, мишей та собак, – вiдповiв Юрiй.

– Чую, чую. Гадав, що то турки знову почали обстрiл, а то так гуде твое голодне черево.

Кульчицький продовжував говорити, нiби не чуючи розрад товариша:

– А ще червiнка по людях розходиться. Я бачив, як сьогоднi вивезли кiлька возiв iз трупами, а заражених уже скiльки.

Серб укотре видихнув дим з легенiв, поглянув на Юрiя, блиснувши своiми темними, як балканська нiч, очима.

– Панi Марiя не повинна голодувати. Вiд червiнки тобi нiчим не зараджу, а от харчiв добути зможемо. Тут недалеко, за муром, стоять вози турецькi. Треба прокрастися й набрати борошна.

– Можна. Тiльки це не допоможе, – вiдповiв Кульчицький. – Не зможу iсти, бачачи, що дiти голодують. – Вiн кинув головою у бiк сухоребрих малих, що остаточно вже повилазили зi своiх схованок та обережно розглядали попелище.

Михайлович знову пихнув димом:

– Кажи, брате, що надумав. Бачу я, крутиться якась шалена думка у твоiй козацькiй головi.

– Крутиться, i то вже кiлька днiв. Треба прориватися до союзникiв, дати iм знак iз мiста, закликати на помiч.

– Та вже ходили. Он де стирчать на тиках голови цих ходакiв.

Кульчицький нахмурився:

– Моя, брате, козацька голова нехай поки що стирчить на шиi.

Михайлович поглянув на нього:

– Всi козаки такi божевiльнi, чи тiльки ти один?

– Є на Сiчi хлопцi iще крутiше зваренi. Колись тебе вiдведу туди, сам подивишся. То ти зi мною, чи як?

– А що, пiду. Як кажуть козаки: «Два рази не помреш».

– Та нi, брате, слiд говорити: «Двiчi не вмирати»! Так справжнi козаки говорять. А тепер iди та знайди нашого пана Амбросiя, нехай заведе нас до Штаргемберга.

Роздiл ІІІ. Серпень 1683 року

– У першу чергу я хочу, аби ви особисто заопiкувалися моею дружиною. Вона при надii, тому за нею потрiбен догляд. Прошу, аби ви гарантували ii безпеку.

Пан Юрiй стояв перед графом Штаргембергом i висував своi умови.

– Якщо треба, то вона буде жити у моему домi, iй тут буде безпечно i затишно, запевняю пана. Ще чого хочете, гер Кульчицький?

– Бiльше нiчого.