Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

Пошуковий загiн, сформований з селян, разом з кiлькома екiпажами жандармiв, надiсланих на прохання Луiзи з Анже, двi доби оглядав околицi, але слiдiв Валiньi нiхто так i не знайшов. Прийнявши за офiцiйну версiю, те, що пiд час перевiрки сiток Гiйому стало погано й вiн, упавши в рiчку, потонув, жандарми залишили маеток. Односельцi замовили за зниклим старим поминальну месу.

Життя потекло далi. Лише кухар Морель i Луiза нерiдко за ранковою чашкою кави згадували старого добрим словом. Графиня вiдчувала за собою легку провину за те, що не змогла придiлити належну увагу розшукам свого доброго приятеля.

Поринувши з головою у творчiсть, Луiза змогла пережити втрату двох близьких для неi людей. Новий роман починався епiграфом присвяченим старому Гiйому та графу де Фоссе, з яким вона прожила в любовi та злагодi не один десяток рокiв. Одне засмучувало ii – вiдсутнiсть в неi дiточок.

* * *

Компанiю Луiзi де Фоссе пiд час вечiрньоi прогулянки складав один з засновникiв лiтературного конкурсу, а саме Вiктор Наумович Приходько, сорока восьми рокiв, власник видавництва, головний офiс якого був розташований у Киевi, а фiлii – у Росii, Бiлорусi та Казахстанi. Середнього зросту, злегка повненький, одягнений у легкий свiтлий костюм спортивного крою, вiн поважно крокував поруч зi своею супутницею широкою алеею парку. Чоловiк перiодично втирав носовичком краплi поту, якi виступали на засмаглiй поголенiй головi, й обмахувався свiтлим лiтнiм капелюхом, тримаючи його в лiвiй руцi.

– Ти диви, вже майже сутенiе, але як спекотно. Напевно, до ночi буде гроза.

– Ви маете рацiю, Вiкторе, грози сьогоднi не минути. Звернули увагу на хмару над Анже? Грому ще не чути, але блискавки вже миготять.

– Так що, нас може ще й намочити? – чоловiк здивовано подивився на супутницю.

– Ну що ви. Ми встигнемо повернутися.

– Тодi я за вас не переймаюсь.

– Та досить вже вам, Вiкторе! Я не цукрова панночка, й дощем мене не злякати. Цiеi весни ми з подругами пiшки пiдiймалися до тунелю «Пiкколо Лагацуой», що в Альпах. Вiв нас хлопчина-гiд рокiв двадцяти, зi студентiв, якi пiдробляють на простих маршрутах для таких старих гримз, як ми.

– Луiза, припинiть на себе намовляти! Ви напрочуд добре виглядаете.