Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

Цей псевдонiм вона взяла собi пiсля знайомства зi старим рибалкою-браконьером, який мешкав неподалiк у селi Дюжонь. Валiньi, дарма що таблички з попереджувальними написами були закрiпленi на залишках мура стародавньоi фортецi, який оточував територiю шато, та на в'iзнiй брамi, кiлька разiв на тиждень вештався до берега рiчки, де у нього були встановленi рибальськi сiтки.

У невеликому лiсi старий розставляв пастки на фазанiв та iншу дрiбну живнiсть, яка у достатку заповнила угiддя навколо шато, власники якого не подiляли захоплення полюванням, що останнiм часом стало модним серед iхнього шляхетного оточення.

Зiбравши рибу з сiток, а дичину з пасток, Гiйом мав звичку зайти до кухнi, щоб з гiднiстю залишити «панам» десятину вiд своеi здобичi й хильнути чарочку-другу «кальвадосу» у компанii зi своiм приятелем-кухарем. Пiд час цих вiдвiдин Луiза частенько спускалася на цокольний поверх, бажаючи власноруч пригостити здобувача завареною чашкою кави i послухати одну з його повчальних i напрочуд цiкавих iсторiй.

Часом з цих розповiдей вона черпала рiзноманiтнi теми для своiх сюжетiв, образи героiв, якi так детально i колоритно описував оповiдач пiсля пропущеноi чарочки «кальвадосу».

Валiньi чудово розумiвся на тому, коли риба нерестилася та коли птахи сiдала на гнiзда. В цей час вiн добровiльно виконував обов'язки лiсничого та iнспектора рибоохорони, ганяючи хлопчакiв берегом рiчки, встановлював годiвницi для птахiв у лiсi, й з дозволу Луiзи вiдпочивав у старому мисливському будиночку на узлiссi, бiля пiвнiчноi межi iхнiх угiдь.

Гiйом настiльки сподобався письменницi, що розповiдь сюжету в декiлькох ii романах велася вiд його iменi. Старому браконьеровi це не аби як лестило. Невеличку бiблiотеку Валiньi, у маленькiй кам'янiй хатинi, покритiй злегка скошеним черепичним дахом, яка була зведена ще його дiдом, прикрашали кримiнальний кодекс, Бiблiя та примiрники романiв Луiзи де Фоссе з ii автографами. Останньому, заздрили всi мешканцi маленького села Дюжонь, що розташувалося на березi Луари, за пiвтори милi вiд оселi мiсцевоi знаменитостi.

Щоб заспокоiти заздрiсть сусiдiв Валiньi, Луiза органiзувала в селi щось на кшталт читальноi зали, передавши туди кiлька десяткiв примiрникiв своiх романiв та частину власноi бiблiотеки.

Приблизно сiм рокiв тому Луiза, як i всi мешканцi села, була украй здивована зникненням Гiйома. Пiзнього осiннього вечора, вiн, як завжди, вирушив перевiрити своi снастi – i бiльше його нiхто не бачив.