Золота осінь Гетьманщини

Обiцянками та обманом спромiгся заманити Олексiя додому – наiвний царевич повiрив батьковим запевненням, що й пальцем його не торкне. Почалося слiдство над тим, хто пiд’юджував Олексiя до втечi. Було виявлено опозицiю, що ii Петро назвав змовою. Олексiя з наказу Петра схопили й запроторили в камеру Петропавлiвськоi фортецi, де вiдразу ж почали допити «с пристрастиями», i жорстокi тортури, в яких брав участь i сам цар. Вiддавши сина до суду, звелiв винести цесаревичу смертний вирок.

Сину заявив: «Я, за мое отечество и людей, и живота свого не жалею, то како тебя, непотребного жалеть».

У червнi 1718 р. морально i фiзично зломленого Олексiя було страчено в камерi фортецi… З наказу батька-царя, який i краплi жалю не мав до сина. Єлизаветi розповiдали (пошепки, озираючись i роблячи очi круглими вiд жаху), що вже наступного дня пiсля смертi сина батько-цар пив i веселився, святкуючи рiчницю Полтавськоi вiкторii. (У нього тодi була надiя зробити спадкоемцем своiм малолiтнього царевича Петра вiд сина Катерини, але той помер iще дитиною…)

Вiйну проти шведiв цар Петро почав невдало.

Бiльшоi ганьби Петро доти не зазнавав. Але не знiтився, дiючи за правилом: за одного битого двох небитих дають. Найголовнiшою рисою характеру Петра була та, що з будь-якого програшу вiн добував зерно, в поразках шукав успiх, не скиглив, а навпаки – зiбравши всi сили, боровся далi… Боровся так енергiйно, що це швидко почало давати добрi наслiдки.

«Царь занялся преобразованием армии и наращиванием военной и экономической мощи, – пише Ключевський, – представляя во фронте своим генералам и адмиралам, Петр… набирал рекрутов, составлял планы военных движений, строил корабли и военные заводы, заготовлял амуницию, провиант и боевые снаряды, все запасал, всех ободрял, понукал, бранился, дрался, вешал, скакал с одного конца государства в другой, был чем-то вроде генерал-фельдцехмейстера, генерал-провиантмейстера и корабельного обер-мастера».

Результати почали з’являтися швидко.

Програвши в першому ж бою шведам, Петро заходився змiцнювати й реорганiзовувати армiю, i це дало позитивнi наслiдки. Вже наприкiнцi 1701 р. росiйська армiя почала бити шведську.

У 1702 р.