Золота осінь Гетьманщини

Петро штурмом оволодiв Орешком (перейменуе його у Шлiссельбург), були взятi Ям, Конор’е i Марiенбург. Ще за рiк Петро заснував мiсто Санкт-Петербург у гирлi Неви, якому судилося стати столицею краiни, ii морськими воротами i символом новоi Росii.

І шведи як покотилися – вiд поразки до поразки – аж до 1709 р., коли було розбито армiю Карла ХІІ пiд Полтавою. Це вже була не просто перемога, а дуже велика перемога, пiсля якоi шведи так i не змогли протистояти Росii. Повернувшися з-пiд Полтави, Петро, дiзнавшись про народження дочки Єлизавети, вирiшив святкувати ii уродини.

Захоплено вигукнув своiм гучним голосом: «Отложим празднество о победе и поспешим поздравить с восшествием в мир мою дочь».

І це був зоряний час царицi Катерини, яка з дитям на руках зустрiчала царя з полтавського походу, овiяного такою перемогою. Вiн навiть взяв у неi з рук повиток iз дитиною, вигукуючи:

– Ану, покажи менi нашу маленьку полтавочку. Вона теж допомогла менi – разом з тобою – бити шведiв.

І ще довго пiсля того, як Єлизавета вже бiгала пiддiвком, вигукував, загледiвши дочку:

– Ану, покажись, яка ти вже стала, моя полтавочко!

І всi двiрцевi, аби догодити царевi, називали ii дiвчина-полтавка, i це для Єлизавети був зоряний час.

Це був зоряний час i самого Петра. Мине не так i багато часу, як зi Швецiею буде укладено знаменитий Нiштадтський мир, за яким Росiя отримувала узбережжя Балтiйського моря вiд Виборга до Риги, частину iнших краiв з островами. Росiя, дякуючи перемозi в Пiвнiчнiй вiйнi, зробилася однiею з найсильнiших держав у Європi, з якою тепер рахувалися всi.

Сенат пiднiс Петру титул «Великого отца Отечества и императора всероссийского». Московiя, ще вчора нiби вiдстала та всiма забута, раптом перетворилася в Росiйську iмперiю, а «Великий отец Отечества» вiдтодi проводив лише iмперську полiтику.

Єлизавета однiею з перших в iхньому сiмействi вiтала Петра як «Великого отца Отечества», додавши при цьому, що вiн i ii Великий отець, а вона його маленька-маленька донечка…

Імператор пiдхопив ii на руки, закружляв, вигукуючи:

– Ах ти ж моя люба полтавко! А пам’ятаеш, як ми з тобою шведiв били!

– Били та будемо бити! – вигукувала Єлизавета, щаслива як нiколи.

Петро залишався таким же жорстоким, яким був до того. Навiть iще жорстокiшим, нiж ранiше. Його укази було переповнено погрозами лютих покарань, а то й смертi за iх невиконання… Будь-яке свято супроводжувалося дикою пиятикою.