Мир хатам, війна палацам

І тодi вже годi було розiбрати, звiдки лине спiв: спiвав, здавалося, кожний кущ бузку, кожна молода травинка, навiть кожний камiнь на березi…

На Рибальськiй теж спiвали вже тiльки солов'i: весiльнi спiви давно вiдбринiли. Гостi розiйшлись, молодi обляглись у коморi на свою першу шлюбну нiч, полягали спати потомленi мами, дружки, бояри i коровайницi.

Але при столi в хатi Брилiв ще залишилось трохи людей.

Вони вiдсунули уквiтчане весiльне гiльце у куток, змахнули крихти з скатертини i сидiли тiсно, нахилившись над аркушем паперу, що лежав на столi.

Оксентiй Нечипорук, Іван Бриль, Максим Колиберда, Андрiй Іванов, Ян Фiалек, Василь Боженко та Федiр Королевич писали листа солдатовi Дем'яну Нечипоруку на позицii – у вiдповiдь на його лист батьковi Оксентiевi Нечипоруку.

Вони писали всi гуртом: Оксентiй питав, а йому хтось вiдповiдав, iнший пiдкидав вiд себе слiвце, ще iнший додавав свое для ясностi. Тодi речення лягало на папiр.

«Революцiю зробив трудовий народ – робiтники та селяни, зодягнутi нинi в солдатськi шинелi. Та буржуi скористалися з неорганiзованостi широких трудових верств i захопили державну владу в своi руки…»

– Уявляете, хлопцi, – казав Іванов, одриваючись вiд листа, – що то буде, коли владу в своi руки вiзьмемо ми, робiтники та селяни?

Вiн казав – «хлопцi», дарма що сам був наймолодший, а iншi всi – майже старики проти нього.

А слова iнших тимчасом лягали на папiр довгими рядками:

«Користаючи з того, що пролетарiат, сп'янiвши вiд успiху, не вмiв розiбратися в гучних та облесливих фразах буржуйських пiдплескувачiв, меншовикiв та есерiв, цi паразити та зрадники, рiзнi угодовськi партii, облудно пролiзли на плечах пролетарiв i трудового селянства в органи молодоi, нехай ще й не державноi, але класовоi влади трудящих – у Ради…»

І Боженко так само мрiйливо озивався на слова Іванова:

– Догори сподом поставимо свiт – я це добре собi уявляю! І першим дiлом – покiнчимо з вiйною…

А слова далi лягали на папiр:

«Вiйна тривае i далi.