Мир хатам, війна палацам

Безногий Шпулька був головою корпорацii киiвських жебракiв – це вiн визначав, кому, коли й в якому районi жебрачити. Був вiн водночас i вельми популярним помiж усiх гульвiс лихварем, в якого завжди можна було перехопити сотню або тисячу – пiд п'ятдесят процентiв мiсячних.

Вiкно пiд самiсiньким дахом над кафе «Маркiз» було ще вiдчинене, i звiдтiля, заглушаючи Шпульчине банджо, пливли нiжнi i пристраснi пасажi «Апассiонати» Бетховена. То грала Лiя Штерн – курсистка, студентка консерваторii.

Лiя закiнчила форте, урвала грання i причинила вiкно: з Днiпра повiяло передранковою прохолодою.

Шпулька теж урвав бренькiт на банджо i заховав iнструмент у сап'яновий футляр. Через скверик бiля руiн наближалась дiвоча постать з двома косами через плече. Племiнниця Поля вже йшла забирати безногого дядька додому.

Западала нiч, Киiв спав, але й не спав – живий та чуйний: спiви зринали i тут, i там, i здавалось, наче великий неспокiйний табiр тiльки прикорнув на часинку i виставив численну сторожу берегти його сон, а сторожа перегукуеться з кiнця в кiнець – «вартуй!» – пильнуючи спокою тубiльцiв та пiдступiв невiдомого причаеного нападника.

3

Та над усе – заглушаючи всi пiснi – розливався над весняним Киевом солов'iний спiв. Вони смiялись i плакали, киiвськi солов'i, вони захлинались пристрасним тьохканням i виводили кличнi рулади, розсипались дрiбними трелями i завмирали на низьких акордах, i знову кидали в безмежний простiр, пронизаний зеленавим сяйвом мiсячного свiтла, лункий, нестерпно-звабний, благальний i трiумфуючий поклик кохання.

Солов'i спiвали скрiзь. І у вологому затiнку ярiв над днiпровськими урвищами, – в хащах верболозiв, держидерева та бузини; i в самiсiнькому центрi мiста мiж похмурих кам'яниць та величних палацiв – у густiй ароматнiй бростi каштанiв; i в темних закутках пiд глухими парканами, – де в цю хвилину царi нiчноi вулицi, нальотники, пiд дулами наганiв роздягали необережного перехожого: волання жертв не полохало солов'iв.

Але найдужчим був солов'iний спiв, звичайно, над Днiпром. Один починав ген аж бiля Видубецького монастиря, другий пiдхоплював на Аскольдовiй могилi, ще iнший вiдповiдав вiд Святого Володимира.