Мир хатам, війна палацам

– А тому, – знову спокiйно вiдказав Іванов, – що до речi згадали ви, дядьку, про всякi партii. Партiй розвелось чимало, а до згоди мiж собою партii цi якраз i не можуть прийти. От, скажiмо, наша партiя, бiльшовикiв, прямо каже: землю селянам негайно i задурно, без викупу! А от, скажiмо, е такi – меншовики, так тi…

– Бiльшовики, меншовики! – закричав Іван Бриль, що теж вже висунувся з хати вiд весiльного столу, дарма що – батько, бо не мiг стримати свого потягу до гутiрки «полiтикiв» на призьбi. – Знову тiеi! Одна партiя нехай для робочого класу буде – соцiал-демократiя – i край!

– Вiрно! – гукнув i Максим Колиберда, що теж, слiдом за своiм другом, вислизнув з-за весiльного столу.

 – Замирити треба, привести до згоди! В iнтересах революцii! – І вiн затяг пiсню, бо був таки п'яненький:

Де згода в сiмействi, де мир i тишина,

Щасливi там люди, блаженна сторона…

– А оце вже i е меншовизм, – урвав його Іванов.

– Що? – затупцював на мiсцi Максим. – Пiсня самого поета Котляревського – меншовизм?

– Та пiсня – нi, – посмiхнувся Іванов.

 – А от те, що ви з Іваном кажете про замирення i злиття партiй, – якраз i е меншовизм.

Іван Бриль посатанiв:

– Тобто i ти кажеш, що я з Максимом – меншовики?

– Я сказав, – розсердився й Іванов, – що згоди мiж буржуйськими та пролетарською партiею прагнуть якраз меншовики. Ти що, недочувати вже на старостi лiт почав? Не може бути, щоб було двi правди! Правда в одноi партii – за цiею партiею i треба йти!

– Так i я ж те саме кажу, – замирливо пробубонiв Іван.

 – А то – меншовики, бiльшовики! Хай буде програма точно по соцiал-демократii, як Володимир Іллiч Ульянов-Ленiн казав, – без того, щоб один крок уперед, а тодi – два назад…

Максим ехидним голоском зупинив свого друга. Зауваження Іванова дошкулило йому: де ж таки – образив «меншовиком».

– Не твое, свате, собаче дiло про такi речi судити. Судити про партiю – дiло партiйне. А ми ж з тобою – позапартiйнi, просто собi соцiал-демократи, i права слова не маемо, коли помiж бiльшовикiв мова про партiйнi дiла йде…

– А оце ти, Максиме, вже просто свиня, – плюнув Іванов.

На «свиню» Максим не образився. – І справдi, закидаеш, наче меншовицький провокатор…

– І-i-i! – зiрвався нарiвнi i затупцював на мiсцi Максим, – то таки виходить, що я…

– Цить! – гарикнув на нього Боженко. – Дай же чоловiковi сказати!

Всi «полiтики» також шумно зацитькали на ерепенистого Максима.