Мир хатам, війна палацам

Тому Іван мерщiй нахилився, пiдняв Данила з колiн, за ним i тремтячу Тосю, поцiлував кожного в губи тричi, тодi ще раз в голову, а Данило i Тося припали до його шкарубкоi, мозолястоi руки.

Пiсля того Іван передав дiтей Максимовi – на такий же обряд. А вже Максим – i Меланi з Мартою.

Меланя з плачем припала до Данила, потiм огорнула нiжними обiймами Тосю. Марта була сувора та урочиста i перецiлувала дiтей мiцно, коротко, по-мужському. Але обидвi вони притому потай, поспiхом хрестили дiтей, i кожна заступала тiлом своiм другу, – щоб не побачили старi, такi вже непримиреннi революцiонери, хай iм бiс!

Данило з Тосею знову вклякли, ледь живi з хвилювання.

А Іван, взявши прапора з рук Іванова, високо змахнув полотнищем i тодi укрив похилених перед ним дiтей, – так, що iх не стало й видно пiд червоним знаменом.

– Нехай же вас наш прапор червоний на все життя i на всi дiла благословить, як ми вас благословляемо…

Іван поцiлував краечок прапора. Максим теж поцiлував, але нiчого сказати не мiг: вiн спливав слiзьми, i сувора Марта лагiдно зацитькувала його.

– Ура! – залементував Харитон.

– Ура! – покотилося з двору на вулицю, а з Рибальськоi на Кловську й Московську та за Собачу тропу.

Оркестр авiаторiв вдарив туш.

Тут виступив наперед Андрiй Іванов. Пiдхопивши прапора з Максимових рук, вiн змахнув полотнищем угору – над молодими, над батьками, над усiею юрбою гостей.

– Товаришi! – гукнув Іванов.

Йому треба було зiп'ятись на щось, але поруч була лише дiжа, пiдкочена Флегонтом, i вiн став на весiльну дiжу.

Люди посунули ближче: що ж скаже на таку нагоду бiльшовицький на Печерську «главковерх»?

Та Іванов сказав зовсiм коротко:

– Даниле i Тосю! Робiть у вашому життi все тiльки так, щоб бути достойними червоного прапора.

– Ура! – залементував Харитон.

– I слава вашим батькам, що пiдняли на благословення прапор революцii!

– Слава! – гримнули всi.

Оркестр заграв «Інтернацiонал».

І тодi все враз загомонiло, зашумiло й перемiшалося. Данила з Тосею кинулися обiймати й цiлувати, а тодi пiдхопили на руки – i не самi вони, своiми ногами, пiшли навколо дiжi, а попливли над усiма в повiтрi, на руках дружок та бояр.

І саме в цей час – коли Данила з Тосею обнесли вже третiй раз – бiля хвiртки знов утворилась якась колотнеча i в двiр в'iхала на велосипедi студентка Марина Драгомирецька.