Гетьманський скарб

Окрiм полковника, в судi засiдали обозний, писар, обидва осавули, два хорунжi, чернiгiвський вiйт Федiр Лопата – немолодий чоловiк з дрiмучою замшавiлою бородою, вiн вiйтував впродовж багатьох рокiв, а також бурмистр Овсiй Звiр та райцi. Повiдна сторона – тi самi домишлянськi селяни, одвiтна – державець села пан Василь Полуницький, фертовитий чоловiк з хвацькими вусиками, в козлових чоботях з подзвоном. Напочатку вiн вертiвся й дзигорiв, хотiв матися з полковником та суддями за панiбрата, одначе полковник швидко остудив його.

– Коли я отримав у державу вiд пана полковника Домишлин, тодi ж був переданий менi й iнвентар – скiльки з людей повинностi брати, – так одповiв на позов домишлян Полуницький, нахабно дивлячись на суддiв.

Я бачив, як заграли на обличчi Полуботка жовна, але вiн вiдказав спокiйно й тихо, так, що його ледве розчули:

– Неправда. Я такого iнвентаря не давав i дати не мiг. По всiх моiх селах люди платять лише осенщину, вiд двадцяти копiйок до двох карбованцiв, й не платять на жодну копiйку бiльше.

Полуницький заперечував, хапався за кишеню, буцiмто там лежить отой «iнвентар», але так його й не показав.

Суд винiс ухвалу: вимишленi паном Полуницьким «побори знищити, з пiдтвердженням, щоби по старих звичаях, як усi колишнi державцi села, так i вiн, п. Полуницький, в одбираннi годового восени од жителiв датку вдовольнявся й не вимишляв нiяких нових поборiв, вiдносився до своiх пiдданих лагiдно, як належить державцю».

Либонь, Полуницький не сподiвався такого рiшення, бо враз поблiд, смикнув себе за вуса й закричав:

– Вони Орлика мазепинського вiншують величними словами…

Пан Полуницький, як сказав вiйт Федiр Лопата, «випав з воза й горнув на власних селян колоддя».

Селянин, що стояв попереду iнших, мовив з гiднiстю:

– Ми згадували Орлика не як мазепинського фамiльянта, а як колишнього державцю села, який не брав з нас навiть осенщини.

– Таки ж згадували! – гукнув Полуницький.

– І не сором тобi, – сказав Полуботок i пiдвiвся. На тому скiнчився суд.

Полуницький написав у Пiтер картку, що Полуботок з домишлянськими селянами вкупi славлять Орлика й плекають надii на його повернення, що тiльки минулого мiсяця Полуботкiв посланець бачився з Орликом бiля Кальмiуса. В те не повiрили в Сенатi навiть найбiльшi незичливцi Украiни.