Гетьманський скарб

Вiдчайдушний, запеклий Мазепин генеральний писар, який по смертi Мазепи прийняв з козацьких рук булаву, в той час перебував у далекому шведському мiстечку Крiстiанштадтi у ветхому будиночку на три кiмнати, там же тулилися його родина i весь його почт. Так швидко сягнути звiдти на Украiну вiн не мiг, i картку Полуницького просто викинули.

Варто сказати, що, на вiдмiну вiд багатьох iнших урядових людей, Полуботок засiдати в судi не любив. Найчастiше, коли йшлося про речi дрiбнi, очевиднi, вiн казав позивачевi та одвiтнику:

«Годiться! Нема вам за що сутяжнитись.

Звели бучу за онучу. Не сором вам».

А бувало й так: «Кладiть заруку, а то барбарою висвячу, приведу до розуму. Ходiть у шинок i випийте мирову».

Вельми часто позивачi слухалися тiеi поради.

Інодi справа просто не доходила до суду. Пам'ятаю, одразу по домишлянськiм позовi прийшло до нього два куми – Яремiй та Ярема, вони випивали в шинку, i Ярема, не певний себе, вiддав Яремiевi на нiч на збереження грошi. Коли ж уранцi, похмелившись, Ярема зажадав своеi калитки, Яремiй мовив: «Вперше чую про неi».

Полуботок довго мовчав, а тодi запитав кумiв:

– Хто звечора платив за горiлку?

Обое вiдказали: Ярема.

– А чого не Яремiй?

– В мене не було грошей.

– А вранцi ви похмелялися?

– Так.

– І хто платив?

– Яремiй.

– І де ж ти взяв грошей?

Яремiй знiтився й опустив голову. Я реготiвся.

– Вiддай грошi й кладiть заруку, – сказав полковник.

* * *

…Сказати правду, справами я тодi переймався не вельми i ледве пам'ятав про них.

Жив у тривозi i в солодкiй муцi, либонь, то були найкращi днi мого життя.

…По ставочку пропливае гордовита черiдка лебедiв, по той бiк пiд берегом тужливо перегукуються крiзь дрiмоту китайськi гуси. Може, iм щось болить, а може, iм сниться iхня далека краiна, якоi нiколи не бачили, бо повилуплювалися з пiдсипаних пiд квочки яець тут-таки, над Стрижнем. А менi чомусь нiколи не сниться моя далека дитяча краiна, така хороша та мила, з мамою i затишним куточком у малинi, а сняться всiлякi химерii, небаченi будинки, лiси та рiки.

Цiеi ночi приснилася повiнь, тепла весняна повiнь, яка залила велетенськi луки, але залила неглибоко, вона вкрила й мiсточок через рiчечку, а по цей бiк на горбi зiбралося дуже багато людей, чоловiкiв i жiнок, i дiтей також. Я чомусь довго бабрався в довгому льосi, щось там шукав, та так i не знайшов, вийшов нагору й замилувався ясним днем, голубим небом та злотавим сонцем.