На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Дороги, які нас вибирають» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Дороги, які нас вибирають

Автор
Дата выхода
05 октября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Дороги, які нас вибирають" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Дороги, які нас вибирають" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Юрій Мушкетик) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Книгу спогадів Юрій Мушкетик (1929–2019) про визначальні події свого яскравого і непересічного життя писав у різні роки. Він згадує добу, яка докорінно різниться від нинішньої, проте водночас є чутливим і до ритмів тогочасного життя, змін у суспільстві, літературі, світовідчуванні самої людини. Перший розділ містить спомини про дитинство, шкільні та студентські роки. Другий – присвячений роботі Ю. Мушкетика на посаді головного редактора журналу «Дніпро», а згодом голови Спілки письменників України. У ньому письменник описує свої перші кроки на літературній ниві, співпрацю з багатьма видатними, як-от М. Рильський, О. Гончар, І. Драч та ін., і менш відомими авторами, дає оцінку їхній творчості, суто людським рисам, висвітлює трагічні та комічні події з життя письменницького середовища. Останній розділ – це окремі описи, замальовки, зауваги, міркування з різних царин життя і красного письменства. До видання увійшла остання повість Ю. Мушкетика «Недоспівана пісня (Маруся Чурай)».
Книга спогадів дасть змогу глибше зрозуміти авторський образ і сутність творів Ю. Мушкетика, тогочасний літературний процес та цензуру, стане для читачів, особливо молодих, зрізом доби.
📚 Читайте "Дороги, які нас вибирають" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Дороги, які нас вибирають", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
А потiм ii «усуспiльнювали», морили голодомором, страхали i стрiляли в тридцять сьомому, i вони знову поставали покiрними дiдками, якi забули про все i навiть боялися згадати щось iз минулого. Вони не могли нiчого розповiсти онукам, а тi вважали, що iхнi дiди тупi та нiкчемнi. І отак – вiд одних дiдiв до iнших. Сьогоднi нiхто достеменно не скаже, чому центральна вулиця села називалася Пробитiвкою (всi вулицi поперейменовували на Ленiна, Сталiна, Калiнiна, Комiнтерну, ми, хлопчаки з колишньоi Маринiвки, навiть були склали пiсеньку: «Колись була Маринiвка, тепер – Комiнтерна, колись була сама задня, тепер – сама перва»), неначе далека, напiвмертва луна до нас докочувалася, що то козаки пробивалися з оточення.
Погуляв двадцятий вiк по украiнських степах та лiсах, по украiнських головах, погуляв, забули те, що й вiдбувалося недавно. Бо небезпечно було пам’ятати. Та й нiколи було за роботою, нуждою докопуватися до свого родоводу. Не графи, не князi – простi селяни, гепи, по-веркиiвськи. Ще й надто швидко вони зникали з очей своiх внукiв, дуже часто онук нiколи й не бачив своiх дiдусiв та бабусь. А родових склепiв не мали, в болотистому ж грунтi хрести дуже швидко згнивають.
Мiй батько пам’ятав наш рiд тiльки вiд свого дiда, Юхима (Йовхима, по-сiльському), i все, що знав про нього, то це, що дiд вельми любив на паску гратися навбитки крашанками й тямився в мiцностi шкаралупи тих крашанок. Те свое обдарування передав i своему синовi, Петру. Бiльше не передав майже нiчого.
Мушкетики – по-вуличному Чабарняки, – були безземельнi.



