На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Останні свідки. Соло для дитячого голосу» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Останні свідки. Соло для дитячого голосу

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Светлана Алексиевич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Маленькі розповіді маленьких дітей… Вони мимоволі стали свідками того, що відбувалося в роки Другої світової війни, і, напевно, немає більш страшних спогадів. «Останні свідки» – це історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941–1945 роки, історії хлопчиків і дівчаток, яким довелося подорослішати добре якщо в 12–14 років, а комусь і в п’ять або в сім. На їхніх очах вбивали сусідів, друзів, батьків, братів і сестер; їм доводилося турбуватися про молодших дітей, які залишалися, вони намагалися вижити в концентраційних таборах, не померти з голоду…
Світлана Алексієвич брала інтерв’ю у безлічі людей, хто був дитиною в ті страшні роки, і книга ця – жахлива правда про ту війну, як її бачили діти. Діти, які раптово були позбавлені всього, що було таким звичним: будинку, тепла, батьків, їжі… Які не розуміли, за що вбили їхніх батьків, зруйнували їхній будинок?.. За що у них вкрали дитинство?..
📚 Читайте "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Останні свідки. Соло для дитячого голосу", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Тато в нас у сiм’i в усьому був найголовнiший, тому що мама була дуже молодою, вона в шiстнадцять рокiв вийшла замiж. Вона не вмiла навiть готувати. А тато – сирота, вiн усе вмiв. Я пам’ятаю, як ми любили, коли в тата був час, i вiн мiг що-небудь смачненьке нам приготувати. Для всiх – свято. Менi й зараз здаеться, що немае нiчого смачнiшого вiд манноi кашi, яку варив тато. Скiльки ми iхали без нього, стiльки ми на нього чекали. Залишитися пiд час вiйни без тата – цього ми уявити не могли. Така в нас була сiм’я.
Обоз вийшов великий… Рухався повiльно. Інодi всi зупинялися й дивилися на небо. Шукали очима, де нашi лiтаки… Шукали даремно…
Серед дня побачили колону якихось вiйськових. Вони iхали на конях i були одягненi в новеньку червоноармiйську форму. Конi ситi. Великi. Нiхто не здогадався, що це диверсанти. Вирiшили: нашi! Зрадiли. Тато вийшов до них назустрiч, i я почула мамин крик… Пострiлу я не чула… Тiльки мамин крик: «А-а-а-а! І-i-i…» Мамин чи не мамин голос? Мамин! Я пам’ятаю, що цi вiйськовi навiть не злiзли зi своiх коней… Коли мама закричала, я побiгла.
До вечора нашi конi стояли. Чекали. А ми всi повернулися на це мiсце, коли темнiти почало. Мама сама там сидiла й чекала. Хтось промовив: «Ви погляньте, вона сива». Пам’ятаю, як дорослi копали яму… Як потiм нас iз сестричкою пiдштовхували: «Ідiть. Попрощайтеся з батьком». Я ступила два кроки, а далi йти не змогла.
Так нiхто з нас i не бачив тата мертвим. І не запам’ятав його мертвим. Я завжди, коли згадувала його, чомусь згадувала в бiлому кителi. Молодого й гарного. Навiть зараз, а зараз я вже старша за нашого тата.
У Сталiнградськiй областi, куди нас евакуювали, мама працювала в колгоспi.







