На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Останні свідки. Соло для дитячого голосу» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Останні свідки. Соло для дитячого голосу

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Светлана Алексиевич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Маленькі розповіді маленьких дітей… Вони мимоволі стали свідками того, що відбувалося в роки Другої світової війни, і, напевно, немає більш страшних спогадів. «Останні свідки» – це історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941–1945 роки, історії хлопчиків і дівчаток, яким довелося подорослішати добре якщо в 12–14 років, а комусь і в п’ять або в сім. На їхніх очах вбивали сусідів, друзів, батьків, братів і сестер; їм доводилося турбуватися про молодших дітей, які залишалися, вони намагалися вижити в концентраційних таборах, не померти з голоду…
Світлана Алексієвич брала інтерв’ю у безлічі людей, хто був дитиною в ті страшні роки, і книга ця – жахлива правда про ту війну, як її бачили діти. Діти, які раптово були позбавлені всього, що було таким звичним: будинку, тепла, батьків, їжі… Які не розуміли, за що вбили їхніх батьків, зруйнували їхній будинок?.. За що у них вкрали дитинство?..
📚 Читайте "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Останні свідки. Соло для дитячого голосу", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Братик, коли пiдрiс, казав, що в нас немае тата, зате в нас е двi мами: наша мама й тiтонька Таня. Так ми всi й росли… Із двома, з трьома мамами…
Ще пам’ятаю, як нас дорогою в евакуацiю бомбили, i ми бiгли ховатися. Ми бiгли ховатися не до мами, а до солдатiв. Закiнчиться бомбардування, мама нас лае, що ми вiд неi тiкаемо. Але все одно, як знову почнуть бомбити, бiжимо до солдатiв.
Коли звiльнили Мiнськ, вирiшили повертатися. Додому. У Бiлорусь. Мама наша – корiнна мiнчанка, але коли ми вийшли на Мiнському вокзалi, вона не знала, куди йти.
Я вже навчалася в Горецькiй сiльгоспакадемii… Мешкала в гуртожитку, було нас в кiмнатi вiсiм осiб. Усi – сироти. Нiхто нас окремо не поселяв, не збирав – нас було багато. Не одна кiмната. Пам’ятаю, як ми вночi всi кричали… Я могла зiрватися з лiжка й стукати у дверi… Кудись рвалася… Дiвчата мене ловили. Тодi я починала плакати. І вони за мною. Усiею кiмнатою ревма ревiли. А зранку треба йти на заняття i слухати лекцii.
А одного разу я на вулицi зустрiла чоловiка, схожого на тата. Наче мiй тато. Довго йшла за ним… Я ж не бачила тата мертвим…
«Ми грали, а солдати плакали…»
Володя Чистоклетов – 10 рокiв.
Зараз – музикант.
Це був гарний ранок…
Ранкове море. Сине i спокiйне. Першi днi, як я приiхав у дитячий санаторiй Совет-Квадже на Чорному морi. Почули гудiння лiтакiв… Я пiрнув у хвилi, але й там, пiд водою, було чути це гудiння. Ми не злякалися, а почали гратися «у вiйну», не знаючи, що десь уже йде вiйна.
Я – в Ростов. На мiсто вже падали першi бомби. Усi готувалися до вуличних боiв: копали щiлини, будували барикади. Училися стрiляти. А ми, дiти, вартували ящики, в якi складали пляшки iз запалювальною сумiшшю, пiдвозили пiсок i воду на випадок пожежi.
Усi школи перетворилися на госпiталi. У нашiй сiмдесятiй школi було розташовано армiйський польовий госпiталь для легкопоранених.
Пiсля чергового бомбардування запам’ятав купу книжок серед розбитого камiння, пiдiбрав одну, вона називалася «Життя тварин». Велика, з гарними картинками. Усю нiч не спав, читав i не мiг вiдiрватися… Пам’ятаю, що военних книжок я не взяв, читати про вiйну вже не хотiлося.







