Володимир

Усi ми з тобою, де ти – там i ми!

4

Холодний, сiрий, непривiтний полунощний город Упсала. Щоб туди добратись, треба пройти студене Варязьке море, довго блукати мiж високими гострими скелями, де кожноi хвилини на мореходця чатуе смерть. Сувора та кам’яна земля, суворi там люди, страшнi й мстивi такожде i боги iх – одягнутий у броню й шолом iз гострими рогами бог вiтрiв i бур Один, жона його – Фрiгг, а найлютiший – син iх громовержець Тор, що причаiвся у темнiй печерi десь на островах Варязького моря, кидае стрiли-блискавицi на купцiв i воiв, якi iдуть до Упсали.

Але нi суворе Варязьке море, анi гострi скелi бiля берегiв не затримали новгородських мореходцiв – на кiлькох учанах пройшли вони крiзь негоду й бурi, зупинили лодii бiля крутих скелястих берегiв Упсали.

Оточений ярлами, воями i толковинами, князь Володимир пiднiмався до фортецi свiонських конунгiв. Вони йшли мiж двома високими стiнами, на яких викарбуванi були невiдомi iм письмена, подекуди стояли висiченi з каменю постатi потворних, страхiтливих богiв.

Шлях вiв усе вище й вище на гору, нарештi вони опинились перед зачиненими ворiтьми фортецi.

– Ведемо князя новгородського Володимира до високого конунга Олафа! – закричали ярли.

Хтось довго й пильно дивився в прорiзи в стiнах фортецi. Зарипiли й вiдчинились залiзнi ворота.

– Конунг Олаф жде новгородського князя…

З каменю побудованi стiни в палацi свiонських конунгiв, свiтло в довгi переходи й покоi пробиваеться крiзь вузькi загратованi вiкна.

Всюди горять свiтильники, стоiть охорона, на стiнах почепленi й тьмяно поблискують алебарди, бердишi, однобокi франкськi мечi, темнiють туровi роги.

З свiтлицi конунга Олафа видно сiрi береги, хвилi на морi, хмари, що пливуть i пливуть удалину.

Олаф Скетконунг – немолодий уже чоловiк з сивим, рiвно пiдстриженим на шиi волоссям, густими бровами, пiд якими поблискують сiрi очi; у нього гострий, як у птаха, зiр, довгий крючкастий нiс, пiдiбганi уста.

Вiн стоiть бiля столу в кутку свiтлицi – одягнутий як мореходець, на ньому вузький, облипчастий каптан, короткi – до колiн – штани, на ногах високi пiдкованi чоботи.

– Чолом тобi б’ю, Олафе Скетконунге, – починае князь Володимир, – прийми дари вiд мене й Новгорода.

Воi князя Володимира кладуть перед конунгом дари: соболинi хутра, разки горючого каменю[53 - Горючий камiнь – бурштин, янтар.