Володимир

Але хiба рiзна вiра заважае нам днесь бути друзями? Передайте мiй уклiн папi, iмператору, князевi!

6

І тодi Ярополку здалося, що вiн досягнув того, про що тiльки мрiяли, чого домагались, за що платили великою кров’ю батьки його й дiди… Вони бились i кiстьми лягали в боях з ордами, що насували й насували зi сходу, – вiн, Ярополк, зумiв укласти мир з каганом Ілдеею й всiма печенiзькими племенами; вони сотнi лiт боролись з ромеями, проливали кров руських людей над морем Руським i над Дунаем, – вiн, Ярополк, не брав у руки щита й меча, навпаки, самi ромеi прибули до нього в Киiв i уклали з ним мир i дружбу; вiки вони з острахом позирали на захiд, боячись полякiв, нiмцiв, Римського Папи, – ось сли нiмецького iмператора Оттона й епископ Папи Римського сидять у нього в Киевi, захоче князь Ярополк – Русь навiки побратаеться з Вiзантiею, зрадить Вiзантiя – разом з нiмецьким iмператором вiн покарае ромеiв…

«А коли, – думав Ярополк, – сли нiмецького iмператора й епископ Римського Папи поiдуть з Киева до Новгорода i коли Володимир укладе любов i дружбу з ними?»

– Не можемо ми терпiти, аби в землi Руськiй, у городi Новгородi, був ще один князь, – каже Ярополк на свiтаннi в Золотiй палатi.

– Добре робиш, княже! – кричать бояри й мужi. – Ми тобi пiдпора в цьому.

Брань?! Хто знае, князь Ярополк думае, що, може, вiн уникне бранi, Володимир побоiться, приiде до Киева, а вже тут його покарае, знищить Гора.

– Посилай гонцiв у Новгород, княже! Кличемо Володимира до Киева!..

Звичайно, коли б князь Ярополк дослухався до голосу Руськоi землi, вiн почув би багато такого, про що не гадав i не думав, побачив би зраду, облуду, лжу навкруг себе, жахнувся того, що робить.

Ярополк не бачив цього й не чув, порадниками його були Блюд i ще багато бояр, Вовчий Хвiст i ще багато воевод i тисяцьких.

– Я посилаю гонцiв до Новгорода, – каже князь Ярополк, – але думаю послати слiв i у Вiзантiю, до iмператорiв Василя й Костянтина, до печенiзького кагана Ілдеi, – нехай вони по ряду з нами дадуть помiч. Бояри й воеводи думають – сили нинi в Гори невеликi, дружина – нечисленна, на земське воiнство мало надii, але ж iм справдi мусять допомогти й допоможуть ромеi, печенiги!

– Добре замислив, княже! Пiдемо за тобою! – гуде Золота палата.