Володимир

І раптом мiсяць почав примеркати, з правого боку на нього наповзала чорна тiнь, ось тiнь зовсiм вкрила чоло мiсяця, i вiн став суцiль темний, попелястий, в цей же час десь з бездонноi глибини неба вирвалась безлiч зiр, вони летiли до землi, палахкотiли, згорали…

Цi знаменiя в сонцi, мiсяцi i зорях[47 - Записи про затемнення сонця, мiсяця i про зорянi дощi е в лiтописах пiд роком 6487 (979 нашоi ери).] справили на людей руських надзвичайне враження. Коли мiсяць затьмарився i з неба посипалась злива зiр, переляканi сторожi на стiнах вдарили в била, враз прокинулась Гора, люди роздмухували вогнi на Подолi й Оболонi, виходили з домiв i з тривогою дивились на таемниче небо.

Тiльки князь Ярополк не лякався неба, його не тривожили звуки бил, юрби людей, що, вийшовши з теремiв, гомонiли скрiзь на Горi.

– О Юлiе! – говорив вiн, стоячи бiля вiкна свiтлицi й показуючи нiчний Киiв. – Ти чуеш звуки бил – це моi сторожi вiтають нашу любов, ти чуеш голоси Гори – це все людiе славлять тебе, ти бачиш, як затьмарився мiсяць, – це сам Бог вкривае нашу любов шатами ночi, ти бачиш, як з глибин неба сиплються зорi, – це знамено для всiеi Русi на честь нашого шлюбу.

Будь благословенна, княгине Русi, нехай вiчною буде наша любов!

В цей час злива зiр закiнчилась, чорна тiнь поволi сповзла з мiсяця, свiтлицю залило яскраве зеленкувате свiтло, княгиня Юлiя скинула своi оздоби, ii руки простяглися до Ярополка.

4

Княгиня Юлiя дуже швидко призвичаiлась до Гори, терема княжого.

Це було не дивно – у Киевi в той час жило чимало ромеiв, що приiхали сюди ще за княгинi Ольги, й пiзнiше кожноi весни на Почайнi зупинялись хеландii купцiв з Константинополя, якi все лiто торгували на Подолi й тiльки над осiнь, коли прибувала вода в Днiпрi, спускались у Руське море, деякi ж купцi й зимували тут, мали своi двори.

Так було не тiльки з ромеями – Киiв добре знав тодi свiонiв, що вiльно iздили з Варязького в Руське море, деякi з них служили в княжiй дружинi й жили в Киевi; над Почайною цiлий кiнець займали хозари-купцi; на Подолi на торзi можна було зустрiти нiмцiв, угорцiв, чехiв, полякiв.

Через це княгиня Юлiя легко могла зустрiтись i, по надобi, викликати до свого терема землякiв, хотiла Юлiя – могла говорити з нiмцями, поляками; метка, спритна, дотепна, вона швидко познайомилась з боярськими й воеводськими жонами, та вони й самi одна поперед другоi намагались побувати в теремi новоi княгинi.