Володимир

Коли б князь Ярополк був далекоглядний i стежив за межами Русi, вiн знав би й розумiв, що печенiзький каган прибув до Киева, бо зi сходу на простори мiж Ітилем-рiкою й пониззям Днiпра, де печенiги досi почували себе повними хазяiнами, насувають орди половецькi, слiдом за ними йдуть кимаки, огузи[40 - Половцi, кимаки, огузи – орди, що вийшли в кiнцi X столiття з глибин Азii.], о, коли б Ярополк це знав, вiн би говорив з Ілдеею iнакше, змусив би ударити на половцiв, попередив багато кровi, яка пiзнiше була пролита на Русi.

Не знав, звичайно, князь Ярополк i того, що каган Ілдея зовсiм недавно зустрiвся в порогах з василiками iмператорiв Василя й Костянтина, якi дали йому золото, аби вiн уклав мир з Ярополком i щоб орди його йшли на захiд до Днiстра, щоб там, коли буде надоба, з’еднатись з легiонами ромеiв i бити болгар. Князь Ярополк про це не знав, вiн чув пiдлесливi слова Ілдеi:

– Весь свiт славить тебе, княже Ярополче, печенiзькi кагани пропонують тобi мир i любов, вони не будуть бiльше заважати руським купцям у полi, пiдуть до Днiстра, хочуть сiсти на землi.

І князь Ярополк вiдповiв:

– Я беру мир i любов з вашими племенами, а на знак нашоi дружби дам городи й волостi над Днiстром, де живуть тиверцi й угличi.

Так князь Ярополк заради слави своеi укладав мир з ворогами Русi, так за шматок тлiнноi фофудii, iржаву байдану й отруену шаблю вiддав ворогам-печенiгам землi тиверцiв i угличiв, сам вiн пiзнiше, в дуже важку годину i вже запiзно, зрозумiв цiну печенiзькоi любовi й зради людям своiм.

Саме небо, здавалось, кричало проти миру руських людей з печенiгами, ще каган Ілдея не покинув Киева, як серед бiлого дня на сонце наповзла тiнь, землю оповила темрява, зiрвалися вихори й загримiв грiм, заревла худоба й закричали звiрi в лiсi.

Але князь Ярополк не зважив на це, вiн святкував перемогу в Киевi, каган Ілдея мчав з своею дружиною в дикому полi, до Киева ж iхали ще страшнiшi й пiдступнiшi вороги.

3

Коли на Днiпрi одшумiли каламутнi веснянi води i над голубим плесом окреслились темнi, порiзанi жовтими, червоними й зеленими прожилинами кручi, коли в безмежних лугах зацвiло множество пахучих квiтiв, саме тодi у маi-розмаi вiд пониззя припливло i стало на Почайнi чимало грецьких хеландiй – справжнiх чудес з дивовижними рiзьбленими носами, обрiзаними кермами, з високими насадами, оповитими зеленими морськими водоростями.