Володимир

– Нiкчемна Феодора! Розумiю, вона мене нiколи не любила, не любив i я ii… Василiса, о, як я помилився, взявши з нею шлюб. А Склiр – невдячний полководець, бездара, вбивця. Так нi ж, вони мене не присплять, не обдурять, не обдурять, я зроблю так, що iхнi божевiльнi намiри не здiйсняться, розсиплються в прах, а самi вони загинуть.

Феофано байдуже нiбито сказала:

– Я тобi вiдкрила всю правду, ти ж роби, як хочеш, Іоанне. Пам’ятай, що Феофано близько, у Влахернi, i допоможе, врятуе тебе, я завтра ж, завтра знайду, пришлю тобi лiки.

– Спасибi, Феофано!

Вона схилилась i поцiлувала чоло iмператора.

– Імператор мусить дiяти спокiйно, – нахилившись до вуха iмператора, прошепотiла Феофано. – У тебе е багато ворогiв.

– Я знаю, що в мене i в тебе е багато ворогiв, i дiятиму дуже спокiйно, – також пошепки вiдповiв на це Цимiсхiй. – Нинi ще досить одного мого слова – й усе буде, як я хочу. Спасибi, Феофано. Уже пiзно, iди пришли менi лiки, сама жди мого слова.

– Прощай. До побачення, любий василевсе!

5

У нiч перед 6 сiчня 976 року до спочивальнi вмираючого iмператора прийшов вселенський патрiарх Антонiй – сивобородий, старий, але жвавий ще чоловiк.

Увiйшовши туди, вiн низько вклонився iмператоровi, а потiм сiв бiля його ложа.

– Помираю я, отче, – почав iмператор.

Патрiарх смиренно сказав:

– Всевишнiй благословив тебе, вiн принесе тобi здоров’я, дасть довгi лiта життя на благо Вiзантii й усього свiту.

– Нi, отче, днi моi порахованi, i я покликав тебе, щоб зробити останнi земнi моi розпорядження.

– Великий василевсе, – говорив патрiарх, – церква день i нiч молиться за твое здоров’я, хоч ти сам не дуже доброзичливий до нас: ходив у походи, нас позбавив усiх пiльг, коли тобi важко, кличеш до свого ложа не мене – патрiарха, а якогось адрiанопольського епископа… Хоч, правда, – закiнчив патрiарх, пiдiйнявши руки д’горi, – всi ми рiвнi перед Богом: василевс, патрiарх i епископ такожде, а перед смертю тим бiльше.

Імператор розумiв образу старого патрiарха.

– Я кликав багатьох i багатьох осiб, – сказав вiн, – i готовий покликати сюди всю церкву.

Але патрiарх у мене один, i тому в цю особливо важку годину кличу токмо тебе. І ще мушу сказати, отче мiй Антонiю, що я дiяв не завжди справедливо щодо тебе й церкви, – коли iмперii було важко, позбавив духiвництво багатьох пiльг, встановлених попереднiми iмператорами. Що ж, винюсь, повертаю церквi всi ii пiльги, якi забранi були в неi, передаю iй храми, дам землi в Македонii й Фракii.