Володимир

– Імператору Іоанну дали отруту гадюки, яка водиться тiльки в одному мiсцi – в Єгиптi, у верхiв’ях Нiлу.

– Ти божевiльний… Константинополь i Нiл… Хто й коли мiг дати таку отруту iмператору?

– Не знаю, – низько вклонився лiкар Уне-Ра. – Я говорю тiльки те, що бачу й знаю.

– Прокляття! – скрикнув проедр Василь. – Та невже ж немае лiкiв, якi б припинили дiю тiеi отрути?

– Я знаю такi лiки, – тихо вiдповiв лiкар Уне-Ра.

Тодi проедр ступив уперед, схопив лiкаря за руку й сказав:

– Якщо вони е, iх треба знайти i вжити одразу, негайно.

Я, чуеш, лiкарю, обiцяю тобi велику нагороду. Ти будеш патрикiем iмперii, ти одержиш усе, все, що захочеш, тiльки врятуй василевса.

Лiкар залишив Великий палац. Вiн думав тепер лише про лiки, готував iх i, може, вилiкував би iмператора Іоанна, але наступноi ночi, коли повертався додому на тиху вулицю бiля Золотого Рогу, на нього бiля самого будинку напали й пройняли ножами кiлька невiдомих, що одразу ж зникли.

Єдиний лiкар, що вгадав хворобу й мiг ще врятувати життя iмператора Іоанна, сам пiшов у небуття, i це зробив проедр Василь, який власними руками дав iмператору отруту в час походу пiд горою Олiмп.

Імператор Іоанн знав, що вiн дуже тяжко хворий. Проте така вже природа людська, а iмператорська й тим паче, – Іоанн Цимiсхiй не хотiв, не вiрив, що незабаром покине цей свiт.

Правда, вiн говорив усiм навкруг, що, либонь, помре, швидше велiв будувати в Константинополi на Халцi храм во iм’я Христа Спасителя, коли ж йому доповiли, що храм цей закiнчують, то велiв покласти там привезене ним з Палестини волосся з голови Іоанна Предтечi й приготувати там же мармурову гробницю для бренного свого тiла.

Але все це були тiльки пустi слова – Іоанн хотiв, щоб живi дбали про нього, молились, благали Бога, що ж до самого Бога – вважав, що ще один храм йому не завадить.

Цимiсхiй вдався й до iнших заходiв – маючи незчисленнi маетки в усiх фемах[12 - Феми – областi.] iмперii, вiн велить один iз них – невеликий, пiд Константинополем, – продати, а одержанi грошi роздати ницим людям, особливо тим, що страждають вiд падучоi хвороби. Іоанн Цимiсхiй робить це навмисне – божевiльнi ходять по Константинополю, падають, волають, моляться за одужання всемогутнього Іоанна.

Згадуе Цимiсхiй ще про одно.