Володимир

Це була дуже важлива й вiдповiдальна година – рать наближалась до ратi, вирiшувалась доля Русi, все залежало вiд того, як вести далi воiв з пiвночi, щоб розбити полки убiйника-князя.

Князевi Володимиру було на кого спертись – навкруг нього стояли й сидiли на приступках днiпровоi кручi бувалi, старi вже воеводи, що вздовж i впоперек сходили землi Русi, перетинали на лодiях моря, били багатьох i багатьох ворогiв.

Володимир ловив на собi примружений погляд то одного, то другого воеводи; кожний з них вмiе i готовий боротись з ворогами, кожен зробить так, як велить князь.

Але вiн не хотiв вихоплюватись з власною думкою, краще послухати, що скажуть бувалi люди.

– Ви знаете, воеводи моi, – почав Володимир, – рать Ярополка зупинилась i стоiть бiля Любеча. Хочу почути, що думаете? Говорiть, воеводи.

Угорi над ними трепетало листя на вербах i осокориннi, десь вiд лодiй долинули звуки смутноi пiснi, скiльки не кинь оком, голубiло плесо Днiпра.

Князь Володимир ждав.

І воеводи загомонiли – iм сподобався такий початок ради – князь Володимир не криеться, що молодий, вiн, напевне, зробить так, як порадить старша дружина.

Деякi з них вважали, що найкраще кiнним воям обiйти далеко в полi полки Ярополка, бити iх з-за спини, а всiм пiшим посуватись Днiпром на лодiях i вдарити в чоло Ярополковiй ратi.

Іншi радили затримати лодii на мiсцi, вночi послати частину пiшого й комонного вiйська вперед, щоб наблизитись i впасти, як грiм, на воiв Ярополка, а з лодiй уже iх добивати.

Ще однi думали, що лiпше стати на мiсцi, загородити Днiпро лодiями, насипати на берегах вали й ждати, коли Ярополк пiдiйде ближче й перший ударить на них.

Це було, либонь, i все – князевi Володимиру лишалось подумати над словами бувалих воевод, вибрати найкраще з того, що вони сказали, та й кiнчати раду, дати загад воеводам i всiм воям.

Князь не поспiшав з останнiм словом, вiн дивився на плесо Днiпра, високi кручi правого берега, зеленi, повитi голубим маревом луки вдалинi.

Потiм вiн повернувся до воевод, i iм здалося, що за цi короткi хвилини обличчя його змiнилося, стало рiшучим i суворим, очi потемнiшали, вiн i почав не так, як думали й ждали воеводи.