Григорій Косинка

Бейзер залишив на хвилину Фавста; вiн суворо, допитливо, нiби справдi вiд нього так багато залежнi були ми, оглядав кожного; Кленцов, радiючи, очевидно, що Фавстовi була така «баня», – розсмiявся, але Бейзер помiтив таку несподiвану радiсть:

– Ей, ти… как тебя? Чево ржош, чему ти радуешся?..

Кленцов вирiвнявся i, зцiпивши зуби на образливе «ти», промовив зi зла:

– Арестант – тоже человек… Да.

– Сутки карцера, – глухо наказав Бейзер.

І Кленцова, без курива i без хлiба, повели кудись з камери.

А Бейзер знову повернувся обличчям до Фавста:

– Где твоя нара? – запитав.

– Третя.

Начальник корпусу пильно обдивився з усiх бокiв Фавстове лiжко, торбу, рушника, вишитого з ключем журавлиним… Уже хотiв був рушати з камери, як раптом прочитав видряпане: «Прокiп Конюшина», а внизу – «Христос Воскресе, Галло…»

– «Хрiстос Васкресе» – тоже твайо? – запитав з iронiею Бейзер.

– У мене Вiн не воскресне… Чого тобi треба? – була Фавстова вiдповiдь.

– Трое суток карцера… без хлеба, кровать прiвiнтiть.

Бейзер скаженiв.

– Кто бросiл окурок? – гукав вiн на всю камеру. – Чашкi, стекло, ложкi, ножi… Проверiть, отобрать!.. На трi дня поднять в камере нари, староста.

– Слушаюсь.

(Додати деякi деталi. – Авт.).

– …Камеру лiшiть на неделю передачi… забил, за окурок – суткi карцера. Я… протест i бандiтiзм.

Реплiка якогось копiйчаного меншовика або укапiста:

– Ведь билi же когда-то тюрьми, сиделi, живие, людi…

За дверима нашоi камери затихав десь у глухих коридорах малиновий дзвiн на острогах начальника корпусу № 6 – Бейзера.

Старий карцер, де сидiв був Фавст, бачив i чув у своiх кам’яних шорах багато трагедiй: там божеволiли, там вiшалися, розбивали голову об стiнку – всього було, все бачив i чув старий карцер.

Аж позеленiв од цвiлi, од вiку свого давнього i слiз людських; по кутках протягувалася вже вода, а зимою, зрозумiло, вона трохи пiдмерзала й сковзалися ноги на такому льодку тонкому.

Фавст розповiдав свою iсторiю немудру так:

– Коли мене Бейзер, – каже вiн, – кинув був до цiеi ями, цвiллю вкритоi, я хотiв просити його, щоб одразу взяли мене на розстрiл… Це була не секретка, нi.

Я загнув йому матюка у вiчко i, повiриш, трохи полегшало… матюкнувся я не тому, що люблю лайку, нi, зо мною трапилося щось таке незрозумiле, що й досi не можу з’ясувати собi.