Григорій Косинка

Горiла голова, а тюрма, – уяви собi, наша велика тюрма, виломлюеться з грунтом i летить високо-високо понад борами…

І добре пам’ятаю мою суперечку з Бейзером: «Брешеш, нiби кажу йому, – хай скрiзь – тюрми, хай скрiзь карцер i кара, але маеш добрий знак: одна вже виломилася з грунту, летить». І знаеш, я вперше почав тодi так смiятися. Менi стало раптом страшно: що зробили з мене за сiм мiсяцiв? Той дурень даремне Фавста згадував i легенди – я живий ще, хоч моя iсторiя варта теж легенди.

…Знаю, менi вже не жити, нема менi повороту до життя – кров’ю харкаю… Дивно, один поет – цiлком хворий, на мою думку, написав два рядки у карцерi:

«Слiпе село лютуе,

А Украiна кров’ю харкае»…

Слiпе село… Тут, у карцерi, засмiявся я на слова слiдчого: вони питають, де сходилися на раду? Де, в кого?

Фавст притулився щокою до холодноi стiнки i тихо шептав: «У моеi рiдноi сестри, чуете?»… Далi вирiвнявся i цитував собi з якогось фiлософа: «Панувати над рабами, обернути кожного на автомат, – такий, здебiльшого, намiр у деспотiв»…

…Так знайте, – говорив до стiнки далi, – Прокiп Конюшина нiколи не буде зрадником.

Фавст плакав… йому все ще, здавалося, стояв образ слiдчого Однорогова, говорив нiби до нього:

– Каже менi Однорогов: «Ти, Конюшина, трудового проiсхожденiя, ти – бедняк, ти получiл образованiе, ти, наконец, не Грицько iлi Омелько какой-то… но, почему, iз какiх побужденiй ти прiмкнул к преступному обществу самостейнiков! Почему прiнял участiе в возстанii?»

Конюшина вiдповiдав:

– Ая… Пiшов, не можна не йти, бо коли пiдпалили хату Грицьковi та Омельковi, то вони лише тодi за вила i гiднiсть свою згадають, ая… Менi ж, самi сказали, людинi свiдомiй, треба свiдомо i прямо у вiчi вороговi дивитися…

Так йому, нiбито, сказав був Фавст, а вiн на це усмiхнувся, дав гарну папiросу:

– Кури, мовляв, Конюшина, нашi, а скажи нам, де подiлися вашi, де були бандити?

Перехилив Однорогов через стiл голову i, трохи заспаний, процiдив крiзь зуби:

– Замахнувся i на всю руку вдарив по зубах.

Фавст, пам’ятае, до крови, до кiстки прокусив йому руку ту – тiльки прикладами врятували життя Однорогову, занапастивши Фавстове: його тримали пiсля цiеi iсторii три мiсяцi в так званому секретному пiдвiддiлi.

…Днi текли. Конюшина почав кашляти кров’ю, – тодi перевели до загальноi тюрми, до камери Ч. 12.