Смерть Юди

Єдину мав турботу: не згаяти нi хвилини часу для торування дорiг до Царства, i звичайна чи мученицька смерть на цiй дорозi зовсiм не лякала Андрiя, як не страшить людину заходяче сонце, яке напевне зiйде вранцi. Андрiева впевненiсть додавала Томi отухи, проте перший апостол Ісуса був для Томи нудний i нецiкавий, бо зацiкавлення до життя народжуеться лише з невпевненостi.

Молодшого Андрiевого брата не любив. Цього апостола нiби саме небо призначило для того, щоб вiн водно пiдхвалював Ісуса, який жив у постiйному очiкуваннi свого смертного часу; може, й благородне дiло чинив Петро, i, певне, звик би Тома до його елею, якби Ісус, який нiяк не повинен був ловитися на пiдхлiбнi слова, не винагородив боягуза i трикратного вiдступника званням ключара Церкви Христовоi, – виходить, незадарма виконував Петро роль утiшителя, призначену йому небом: вiн ще за земного життя Учителя став з ним одесную.

Митар Матей, який тепер перебував у неволi в антропофагiв, був мудрий i хитрий. Усе вiн знав, на все мав свою думку, проте нiколи ii не висловлював, i тiльки скептична посмiшка, що розсипалася по кучерявiй бородi й миттю розчинялася в нiй, коли хтось помiчав, свiдчила, що Матей знае бiльше вiд iнших i таемно готуеться до важливого чину, якого нiхто вгадати не може.

Йоан був ще хлопчиськом, через це й прив’язався до Ісуса, мов до батька, i завжди схиляв свою голову на плече Спасителевi. Пiсля смертi Христа заопiкувався Матiр’ю Божою, й вона померла на його руках в Ефесi; заслуговував Йоан на повагу, проте екзальтованiсть наймолодшого апостола дратувала Тому.

Симона Канонiта Тома боявся: вiн був лихий i злий, вибурчував водно пiд нiс богохульнi слова, коли Ісус нагадував учням, що Боже Царство прийде невiсть-коли; Симона не вдовольняла релiгiя очiкування, i вiн давно покинув би Вчителя, якби не пiдозрював, що Ісус не е небесним Месiею, а земним гебрейським вождем, який з’явився у галiлеi для того, щоб очолити повстання проти римлян.

Іншi ж апостоли були невиразнi, вони завжди до когось приеднувались, чиюсь думку обстоювали – нинi одну, а завтра iншу, i тiльки Юда Іш Карiот тримався вiд усiх осторонь: здавався вiн злобним, пiдступним, тож довiр’я до нього не мав нiхто.