Смерть Юди

Цього злякалися фарисеi i саддукеi: зiсланий на землю двiйник Яхве заглядатиме тепер людськими очима в душi грiшникам i буде примушувати iх каятися не перед незримою силою, а перед реальним Божим вiдпоручником, сповiдником, який мае такi самi смисли, як i грiшники, й обдурити його не вдасться. Тому первосвященики й вiддали сповiдника на смерть.

Цi слова згадав Тома, прощаючись поглядом з домом, де вiдбулося найбiльше таiнство свiту – Євхаристiя, i враз стрепенувся вiд зухвалих думок, якi завжди доводили його до знемоги, а вiдiгнати iх – упертих i тверезих – не мав сили.

«Прости менi, Господи, але ж усе це вiдбувалося згiдно з Твоiм задумом. Ти можеш прославитися тiльки в людях, твоя воля може бути виконана тiльки людьми, – i Ти знайшов гiдного мужа: договiр з ним уклав, щоб його кров’ю змити плюгавство, яке вчинили над тобою твоi пожадливi слуги… Бо чому Христос знав усе наперед i чому приречено йшов на смерть, хоч боявся ii: волю Твою, в угодi закладену, виконував! І чому Юда повинен був цiлувати Ісуса в щоку, коли всi знали Христа в обличчя, – чи не заради ритуальноi конфiрмацii Месii? І Юдi заплатили за сю послугу!.

. Чому ж месiею не став Йоан Хреститель, адже мав бiльше на це права – його знав увесь народ, любив i поклонявся йому. Побоявся мук чи, може, Ісус з Йоаном жереб кинули мiж собою: хто з них зважиться за наречення Сином Божим i за вiчну пам’ять у людях прийняти мученицьку смерть?.. Господи, забери вiд мене цi мислi богохульнi!»

Андрiй торкнувся Томиного плеча.

– Не печалься, Томо, може, ще й повернешся колись… Ти ж не мiчений знаком Божим – тебе не впiзнають вороги Христа. Нам же призначенi такi самi муки, якi вiн перетерпiв. Ходiмо…

Й докiнчував молитву, полишаючи позаду Іродову браму:

«Веди нас, Боже, мирними дорогами, спрямуй нашi кроки безпечними шляхами й приведи нас до мети, а якщо буде на те твоя воля, то й щасливо поверни назад».

І йшли вони чотири днi, не розмовляючи, а може, до розмови готуючись, бо рiзнi мали погляди, думки й судження щодо про iдею Божу, яка очоловiчилась на грiшнiй землi.

А втiм, нiколи не було в Томи духовного зближення з апостолами.

Андрiй Первозваний, пройнятий беззастережною вiрою в Христа й благонадiянням на оновлення свiту, нiколи не мав сумнiвiв у правдах новоi вiри, як теж i лакомих пожадань вигiдного мiсця бiля Вчителя, знав бо, що Царство Боже доконче зiйде на землю й не удосконалиться i не ослабне вiд його присутностi чи вiдсутностi в ньому.