Мальви

Роздiл другий

Зажурилась Украiна, що нiде прожити,

Витоптала орда кiньми маленькii дiти.

Малих потоптала, старих порубала,

А молодих, середульших у полон забрала.

    Украiнська народна пiсня

Цього пекельно-пекучого лiта господар-татарин вiдпустив Марiю на волю. Два роки тому вiн купив ii з хворою семилiтньою дитиною на ясир-базарi i привiв iх до своеi тiсноi й темноi лiплянки.

Посерединi татарськоi хати стояв ткацький верстат, а за ним, на мiндерi[19 - Мiндер – пiдвищення вздовж стiни для спання.

], стогнала недужа жiнка. Вона не пiдвелася, тiльки скрушно глянула на невiльницю, потiм ii склянi очi надовго вп’ялися в татарина i враз погасли, збайдужiли.

– Якши гяурка, – сказала. – Твоя буде.

Знiяковiлий господар розвiв руками, показав на верстат iз нап’ятою на кросна основою, i зрозумiла Марiя, що вбогий ii власник, i купив вiн собi рабиню, певне, лише для того, аби прожити за килими якийсь там день.

Навчилася ткати швидко. Крiзь натягнутi нитки дивилася, як росте ii донечка, тягнеться руками до кольоровоi волiчки, вплiтае iх помiж основу, стае помiчницею.

Прислухалась, як дитина береться розмовляти по-татарськи, i сама розмовляла з нею чужинецькою мовою, щоб не дивилися на них скоса господарi та й щоб легше було дитинi на вулицю вийти. Ткала з ранку до вечора i пiсню наспiвувала, та все оту:

Ой що ж бо то та за чорний ворон,

Що над морем крякае,

Ой що ж бо то та й за бурлака,

Що всiх бурлак скликае… —

i дивно було чути, що доня пiдспiвуе за матiр’ю часто чужими словами.

Татарин продавав килими, що iх наткала Марiя, i годував за них хвору дружину, не зобиджаючи й рабинь.

За рiк господиня померла вiд сухот. Знала Марiя, що запропонуе iй тепер хазяiн. Чого тiльки не передумала, якi сумнiви не мучили ii днями i увi снах, та вiдганяла вiд себе слабкостi, спокуси й вагання – десь глибоко в серцi ще жеврiла надiя повернутися в Украiну.

А татарин таки сказав небавом:

– Будь моею дружиною, Марiям.

Заплакала. Просила пожалiти ii – не може вiри своеi зрадити, чоловiка свого, знакомитого полковника Самiйла, забути не може…

Не наполягав татарин. Коли минув рамазан, i мусульмани рiзали баранiв на байрам, привiв на святковий обiд жiнку у бiлому фередже[20 - Фередже – жiноче покривало поверх плаття у туркень.] – злооку туркеню. Здогадалася Марiя, що це нова ii господиня, i занiмiла вiд страху: продасть ii тепер господар.