Мальви

Бо знамення, про якi ти говориш, несуть нашi воiни i до Азова, i до Багдада. І там, i там чорнiе земля вiд наших ратникiв, як Кафський степ вiд сарани. Скажи менi, яка ж вiйна священна? Проти християн чи проти единовiрних мусульман?

Затремтiв посох у руцi дервiша, а жiнки з тривогою й надiею дивилися в розумнi очi аксакала[15 - Аксакал – сивобородий; шанована людина.] – що скаже вiн ще, може, це прийшов до них вiщун горя або радостi?

Глянув Омар на зажурених матерiв, сестер i дочок воiнiв, що вiддали або вiддають життя за Високий Порiг[16 - Висока Порта, Високий Порiг – султанський уряд Туреччини.

] над Євфратом i Доном, – жаль закроiвся на губах, мовчав старий; повiв очима на проповiдникiв священних воен – зло струснуло ним, i розповiв вiн дервiшам сон пророчий.

– Приснився дивний сон султановi Амурату пiд стiнами Багдада. До лозини нiбито пiдiйшов нiж, щоб зрiзати ii. А лозина вiдiслала його до iншоi. І ще побачив падишах увi снi шулiк, що iли падаль, виригали i знову iли, i гинули, обжершись нечистю.

Покликав Амурат мудреця i спитав його, що означае цей сон.

– Це вiщування на нинiшнiй день, – вiдповiв мудрець. – Лозина, що вiдсилае нiж до своеi подруги, – це ми самi, що не щадимо брата задля своеi користi. А шулiки – то знову ж таки ми, що пожираемо чуже добро, вiдригуемося людським стражданням i робимо й робитимемо те саме, поки здохнемо вiд своеi ненаситностi.

Закричав дервiш:

– Ти шиiт[17 - Шиiти – мусульманська секта, визнана в Іранi й Іраку.

В Туреччинi – суннiти.], перс шолудивий! І мудрець той теж був персшиiт, хай почорнiе його голова, яку, напевно, стяв великий падишах!

Заверещали дервiшi:

– Хто ти такий? До каiрського пашi вiдвести його!

Навiть не здригнувся аксакал.

– Я Омар-челебi, анатолiець. І цю вiдповiдь султановi дав я. Затих крик, i шепiт пiшов по юрбi, iм’я Омара зашелестiло на губах вражених монахiв. О, його – цього мандрiвника, меддаха i хафiза[18 - Хафiз – вчений богослов, що знае Коран напам’ять.

], на якого ще не звелася рука жодного можновладця, знали в Стамбулi i Брусi, в Бахчисараi i Кафi.

– Молiться, люди, – мовив меддах. – Привид голоду блукае над степом. Благайте Бога, щоб не справдилися слова пророка про сiм худих корiв, що пожирають сiм ситих, про сiм сухих колоскiв, що пожирають сiм налитих. Просiть милостi в неба…

Вiн звiв руки, прошепотiв молитву i подався в безвiсть розпаленого степу.