Мальви

А що здобув полковник Самiйло своею гординею, яку фортуну запосяг тим, що не схилив голови перед польськими бунчуками? Смерть собi, а родинi – неволю.

– Дивися, Мальво, – сказала Марiя, пiдвiвши голову. – Дивися i запам’ятай: це Божа церква. В такiй, як ця, ти хрещена. Колись, як виростеш, мусиш ii пригадати. А нинi ми мусульмани i розмовлятимемо з тобою по-бусурманськи.

Мальва, втомлена i голодна, спала, поклавши голiвку на материне плече.

– Тепер ходiмо до Мураха-баби на вечiрне богослужiння, доню. Ходiмо послужити iншому боговi, якщо наш забув про нас.

Йшла Марiя, смиренна, скорена, iз зсутуленим сумлiнням. Загорнула обличчя шаллю i не звертала уваги на людей, що виходили на вулицi й голосно про щось гомонiли, на яничарiв, що збиралися на майданi бiля мечетi i кричали:

– Слава султановi султанiв Ібрагiмовi!

Марiю нiщо на свiтi не обходило. Із сонною Мальвою зайшла на хори монастиря i аж тепер зрозумiла, що, напевно, сталася у бусурманiв якась велика подiя. Дервiшi богослужили так, як i тодi, тiльки пiсля кожного викрику «Аллах» зривалися з мiсць i верещали: «Свiтло очей наших султан Ібрагiм!», а пiсля вiдправи загримiли в барабани, запищали на флейтах.

«Нового iдола собi обрали i радiють», – подумала i зiйшла вниз, байдужа, втомлена, виснажена.

На подвiр’i стояв Мурах-баба. Очi його свiтилися стриманим задоволенням.

– Ашхам хайр олсун[34 - Добрий вечiр (татар.).], – привiтався вiн i повiв Марiю за собою.

Роздiл третiй

Цей свiт – город: один росте, другий достигае, а третiй падае.

    Схiдна приказка

Рiк тому Османська iмперiя знову стривожила свiт. Цього разу ляк огорнув не тiльки християнськi, а й мусульманськi держави. Ім’я тридцятирiчного султана Амурата IV пролунало з такою силою, як колись iмена його великих попередникiв.

Магомет Завойовник узяв Константинополь.

Сулейман Пишний пiдкорив Сербiю, Грузiю, Алжир.

Амурат IV завоював Багдад.

Десять рокiв турецькi вiйська облягали перлину свiту, десять рокiв текли грошi з державноi скарбницi на безнадiйну, здавалося, вiйну, i нарештi – таки перемога, нарештi багдадське золото перелилося до кованих куфрiв стамбульського семивежного замку Едiкуле.

Фанатичний ворог курцiв i шанувальник Бахуса, несамовитий деспот, що винищив тисячi непокiрних яничарiв, i простодушний демократ, до якого на вулицi пiдходили жебраки, пияк i звитяжець Амурат IV, втративши терпець стратега, переодягнувся в мундир рядового воiна i сам полiз на стiну Багдада.