Мальви

Деморалiзованi яничари i знеохоченi невдачами спагii[35 - Спагiй – воiн турецькоi нацiональноi кавалерii.] ринулися за своiм шаленим полководцем – Багдад упав. Переможцi справили сорокаденну криваву тризну на берегах Тигру, а на султанськiй чалмi засвiтився ще один алмаз.

Перський шах Сефi І погодився на всi умови Амурата. Протягом цiлого року прибували до Золотого Рогу галери з трофеями, султан iз вiйськом повернувся аж навеснi. Бiльш нiж мiсяць готувався в Скутарi до вступу в столицю. Стамбул томився в очiкуваннi великого свята.

Врештi пiвсотнi галер перепливли Босфор пiд грiм усiеi артилерii. На бiлому перському конi, в леопардовiй шкурi, перекинутiй через рамено, в снiжно-бiлiй чалмi в’iжджав у Золотi ворота султан-переможець, за ним – двадцять вельмож у срiбних латах. Головними вулицями Стамбула, встеленими килимами, iхав Амурат; народ юрмився, лунала музика, юнi циганки-красунi звивалися в гарячих танцях, дзвенiли лютнi, цитри, заливалися флейти, iз сотень мiнаретiв викрикували муедзини хвалу султановi, i навiть дзвонили церковнi дзвони на Перi i Галатi.

За Золотим Рогом, на горбах Касим-пашi, звiдки видно, мов на долонi, весь Стамбул, розставили столи. Амурат звелiв пригощати всiх – вiд великого вiзира до простого кафеджi. А сам раз по раз пiдiймав бичачий рiг iз вином, i кожний тост султана супроводжували гарматнi залпи з анатолiйського i румелiйського берегiв.

Бiля султана стояли п’ятибунчужний великий вiзир – сивобородий Аззем-паша, ага яничарiв – похмурий Hyp Алi, шейхульiслам Регель – глава духовенства.

– Я покорив перлину свiту Багдад! – мовив гучно султан, i повiяло тишею над гамiрною юрмою. – Квiтуча i хлiбодайна Месопотамiя навiки з’едналася iз единовiрною iмперiею Османiв. Я пiдiймаю чашу за те, щоб усi народи стали пiд зелений прапор пророка, який держатиме Висока Порта; за майбутню перемогу над невiрною Руссю, бо присягаюся вам, що й Азов, i Астрахань, i Киiв лежатимуть бiля моiх стiп. Хай допоможе менi в цьому Аллах!

Вдарили залпи, знову заграла музика, дервiшi-трясуни здирали одяг, кололи себе ножами, пекли тiло розпеченим у багаттях залiзним бруссям.

– Великий султане, – пiдступив яничар-ага до Амурата, – дозволь хоч менi, коли забули про це твоi уста, прославити сьогоднi хоробре яничарське вiйсько, що штурмувало стiни Багдада i билося, мов стадо диких левiв, за твою честь i славу.