Мальви. Орда (збірник)

І на ньому можна буде сидiти день, два, рiк, вiк! Ще хвилина… Ібрагiм знае, що скаже диван, проте тремтить у нетерплячому i солодкому очiкуваннi.

Увiйшли сановники. Усi, крiм шейхульiслама, вклякли на колiна i поцiлували султанськi шати. Ібрагiм дав рукою знак, щоб вийшли, а тодi впав обличчям на трон i цiлував алмазне поруччя, як цiлуе iзгой порiг отчого дому. Вiн ще не знав, що дасть йому це коштовне крiсло. По-дитячому схлипував, тулився головою до оксамитовоi леопардовоi шерстi, шепотiв слова вдячностi Боговi i був, зрештою, в цю мить людиною.

В залi дивану державнi дiячi запивали пiлав шербетом. Великий вiзир давав обiд на честь нового султана. Тiльки сам не дiткнувся нi до iжi, нi до напоiв.

Тисячi людей стояли пiд сонцем на вулицях, чекаючи виiзду султана. Нарештi головна брама Бiюк-сарая широко вiдчинилася, i заревiв народ. Бостанджi-баша[65 - Бостанджi-баша – шеф субашiв – охоронцiв громадського порядку в османськiй Туреччинi.] з пiвсотнею субашiв розiгнали людей з майдану, звiльняючи дорогу для процесii.

Попереду довгоi iмператорськоi валки iхав на бiлому конi султан Ібрагiм. На його жовтуватому обличчi з’явилися рум’янцi, очi сiли спокiйно в орбiти, тримався вiн прямо, виставивши вперед коротко стрижену рiдку бороду. Подеколи махав для привiтання рукою з важкими брильянтами на пальцях, кидав у натовп срiбнi монети.

Люди викрикували осанну султановi, билися за грошi, очманiлi дервiшi витанцьовували перед процесiею, деякi в екстазi розтинали собi вени i падали пiд копита, щоб показати свою готовнiсть пролити кров за падишаха.

Поруч iз султаном iхав Аззем-паша, звiсивши в задумi голову.

«Кiлька днiв тому цi самi люди вiтали Амурата, – думав великий вiзир. – Вiтали так само захоплено. Нинi його нiхто не оплакуе, нинi мають нову цяцьку. Що це? Знецiнення султанського престижу чи байдужiсть народу до державних справ, якi завжди звершуються без його вiдома? А й справдi, що залишаеться людям, крiм полiтичних видовищ? Вiд того, що мiняються iмператори, не мiняеться людська доля, а е нагода порозважатися серед будня.

Але чому нiхто не обурюеться, що цього бiлого коня, на якому зараз iде Ібрагiм, узяв у персидського шаха хоробрий Амурат, а великий алмаз на бiлiй чалмi султана – емблема пiдкореного Багдада? Невже нiхто на помiтив такого страшного блюзнiрства?.. А я? Я теж iду поруч з Ібрагiмом, схвалюючи своею присутнiстю це блюзнiрство. Але ж я один нiчого не можу зробити – позаду мене Hyp Алi з полками яничарiв. Ба, i за ними теж.