Мальви. Орда (збірник)

Отой бiдний ремiсник, що он стоiть зi згортком паперу в простягнутiй руцi, певно, хоче подати прохання новому султановi, а бостанджi-баша штовхае його в груди, щоб не затьмарював урочистостi всенародного свята. Отой бiдний ремiсник i я, найвищий державний сановник, обидва однаково розумiемо все, що дiеться нинi, але нi вiн, нi я не можемо протестувати. Навпаки, на своi кошти й своiми силами влаштовуемо цей парад, а в душi смiемося. Всi смiемося, крiм одного хiба Ібрагiма, що iде на бiлому конi. Як же вибратися з цього колеса? A хiба можна, коли воно, пущене нами самими, нас самих чавить, крутячись.

І ми стали iграшкою власного творiння».

Дервiшi бiгли юрмами попереду процесii, несамовито верещали, вiд iх вереску чманiв народ, бився в конвульсiях, дехто вибiгав на дорогу, падав i цiлував слiди копит султанського коня.

«Чи не едине, на чому тримаеться iмперiя, – з жахом подумав великий вiзир, – це груба сила i фанатизм, розбурханий такими видовищами?»

Імператорський почет прямував до мечетi Еюба, названоi iм’ям Магометового прапороносця, який у 48-му роцi хижри пiшов завойовувати Константинополь i загинув тут.

Султан Магомет Завойовник, здобувши столицю Вiзантii, спорудив бiля гробу Еюба мечеть, в якiй зберiгалася одна з чотирьох шабель халiфiв пророка – шабля Османа. Нею нинi мали оперезати нового султана Туреччини.

Процесiя зiйшла з широкоi вулицi Шахзаде в тiснi провулки, видовжилася, народ не вмiщувався, залишався в багатих кварталах. Султана зустрiли дерев’янi й саманнi халупи.

В далинi, над берегом Золотого Рогу, показалася невелика однокупольна мечеть, а поруч – мармурова усипальниця прапороносця Еюба.

– Це тут криниця з водою безсмертя? – нахилившись до великого вiзира, наiвно спитав Ібрагiм. Вiн чув цю легенду ще в дитинствi, тепер цiкаво було дiзнатися, скiльки в нiй правди.

Аззем-паша прокинувся вiд задуми, глянув на Ібрагiма насмiшливо i вiдповiв, забуваючи про титулування:

– Ця криниця тепер безводна. Вона висохла, чекаючи на безсмертних людей, i нема надii, щоб бризнуло джерело.

Ібрагiм не зреагував, та й не було коли. Розступилися кипариси, вiдчинилися ворота, на порозi мечетi стояв шейхульiслам. Султан злiз iз коня, яничар-ага роззув його, обмив йому ноги. Верховний духiвник сiм разiв благословив Ібрагiма, потiм пiдiйшов до нього i, прив’язуючи до пояса меч, промовив:

– Царю наш, хай вiтае тебе Аллах i Магомет, пророк його, пануй нам щасливо й довго.