На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «І земля, і зело, і пісня» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
І земля, і зело, і пісня

Автор
Дата выхода
29 ноября 2021
🔍 Загляните за кулисы "І земля, і зело, і пісня" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "І земля, і зело, і пісня" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії. Р. Іваничук розширив жанрові межі історичного твору, відкривши перед читачем минувшину, що активізувала національну пам’ять.
Збірка малої історичної прози письменника містить повісті та оповідання, написані у різні роки. Це і роздуми про стосунки вождя й поета – короля Данила Галицького й співця Митуси, і трагічна історія князя Святослава, замордованого Святополком Окаянним, і пройнята гірким гумором розповідь про Першу світову війну, і спогади про страхітливі часи німецької та совєтської окупації, і поетична біографія автора, і таємниці його так званої «кунсткамери».
📚 Читайте "І земля, і зело, і пісня" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "І земля, і зело, і пісня", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
«Але ж не Аллах i не Даждьбог створили людину за своею подобою й поселили ii в раю на полях мiж Тигром i Євфратом…»
«Я знаю: вiзантiйцi твердять, що рай був у Месопотамii на червоних пiсках… Але хiба ти ще не переконався, що рай був заснований Господом тут? Поглянь лише довкола, пiлiгриме, на нашi гори й полонини: де так низько висять над головами зорi, де ходять люди в нiмбах мiсячного сяйва, де трави шепочуть, а дерева гучно розмовляють, – ти ж мусив уже чути iхню мову, адже цвiт папоротi у твоiй руцi».
«Вiра ваша жорстока, – спробував оборонятися Леонтiй. – Ви не вiддаете мертвих землi, а спалюете iх».
«Ми спалюемо мертвих, а ви губите людей у вогнi живими!» – вiдказав волхв.
Вiн узяв з руки Леонтiя цвiт папоротi й змахнув ним на захiд, де ще чорнiли в пiтьмi i небо, i земля. Й пучок свiтла вiд квiтки впав кружалом на складене з полiн кострище iз стовпом посерединi, до якого була прив’язана оповита в бiлу попону постать.
У тому свiтляному крузi вiдбувалося щось неймовiрне i для Леонтiя страшне. Позаду кострища, за стовпом, до якого була прив’язана людина, сидiло за столом трое ченцiв у чорних мантiях з гостроверхими каптурами, очi iхнi зловiсно блищали, а середнiй монах, який тримав у руцi золотого хреста, зачитував iз розгорнутоi перед ним книги вирок, вкарбовуючи у свiй голос непоступливiсть i лють:
«Іменем Христа, вiровiдступницю i вiдьму Магдалену засуджено найсвятiшою Супремою до спалення на вогнищi!»
Чорносутаннi суддi повставали й, хрестом тричi себе осiнивши, заволали:
«Аутодафе!»
Бiля кострища порався спузар, тер одним до одного сухопруття – достоту так, як це робив волхв Ревера, коли розпалював вогонь у печi: з патиччя цiвкою заструменiв димок, й коли зблисли пелюстки полуменi, вiн пiдклав палаючi прутики у хмиз, i як спалахнув вогонь, з-пiд бiлоi попони вихопився пронизливий крик – так могла кричати зранена мисливцем лань; зойк не був на людський схожий – то з неймовiрного болю лементувала сама Природа, благаючи в неба порятунку; лемент поволi потахав серед диму, жiнка вивiльнила руки, розпростерла iх, немов хотiла злетiти в небо, й стала схожа на хрест.







