І земля, і зело, і пісня

Тяжко карався Данило за свiй злочин: немов новiтнiй Каiн, започаткував вiн убивство спiвцiв, тож майбутнi властителi, за його прикладом, теж убиватимуть своiх речникiв. Та крiзь пекуче каяття iскрився промiнь новоi вiри: прийде час – i спiвцi сукупно з володарями стануть властителями духу й земель.

Князь дiткнувся рукою до чола Зореслави, повiв пальцями по щоцi до пiдборiддя, пiдвiв ii голову, заглянув у скiснi половецькi очi; злива туги лилася з обличчя жiнки, i жахно йому було вiд надмiру ii страждання, i радiв, що воно е i в неi, i в нього, i в ратникiв, бо бiль дiймае тiльки живих.

Сказав:

«Зiйшлись ми, Зореславо, з Митусою на заповiтнiй межi добра i зла, та не порозумiлись, тож нащадки хай розсудять, хто з нас бiльше злого вчинив, прагнучи творити добро».

Розвиднiлось. Вийшла орда з табору – з луками, списами, таранами; у фортецi вдарили стражники в клепала, стали бiля заборол руськi ратники.

Князь пiднявся на сторожову вежу, Зореслава стала бiля пращi. Чекала наказу воеводи Чермного й шепотiла слова молитви:

«Не наведи на ни, Господи, напастi iскушенiя, не передай нас у руки чуждих, да не прозветься град твой град пленен.

Не напущай на ни скорби i глада, огня i потопленiя. Мало показни, а много помилуй, яко не терпить наше естество долго носити гнiва твоего… Мир утверди, гради розвесели, мужi i жони i младенци спаси. Вся помилуй, вся утiш, вся обрадуй – нинi i присно, i вовiки вiков…»

Залога Тустанськоi фортецi стала одним тiлом – розпочиналася битва за рiдну землю, i зело, i пiсню.

1986

Погоня

Історичне оповiдання

1

На початку русальноi седмицi 1015 року великий киiвський князь Володимир вiддав душу новiтньому християнському Боговi i з почестями та плачами був похований у Десятиннiй церквi в кам’яному саркофазi перед престолом.

Тодi над Почайною зупинився iз особистою ратною охороною новгородський княжич Ярослав Володимирович, дiзнавшись, що його старший брат Святополк, який за ребелiю проти вiтця був запроторений в поруб у Вишгородi, видобувся на волю, через найманих убивць вiдiбрав життя волинському князевi Борисовi та малолiтньому Глiбовi, проголосив себе великим князем й привiв пiд своiм началом столичну залогу покiйного батька до Золотих Ворiт.

Загрожений небезпекою Ярослав вислав до князя Древлянськоi землi Святослава Володимировича мiсiонера Леонтiя iз закликом вирушити зi своею раттю над Почайну i стати воедино з ним проти братовбивцi.