І земля, і зело, і пісня

А вже поверталися з лiсовоi пашi корови у вiнках з iванового зела й мукали до своiх обiйсть; з обiйсть виходили газди, несучи перед собою у черепочках запалений ладан, щоб обкурити худобу; вибiгали жiнки й припадали до коров’ячого вименi, змащуючи його часниковою саламахою; маленькi пастушки йшли позаду худоби й приспiвували: «Повна Ласочка, повна»; на толочцi край дороги стояли пiдгородецькi парубки з гуслями, свирiвкою, трумбетою, джоломiйкою, дримбою, цимбалами; дiвчата, що розбiглися було по кущах, житах i травах, сполошившись вершника, виходили до музик, обступали з обох бокiв i розпочинали пiд музику русальну пiсню: «Сидiла русалка на бiлiй березi, просила русалка в жiночок намiтки», – викликали з жита русалку, щоб ублагати ii, аби не вiдбирала в корiв манну, русалку треба було довго впрошувати, а ii голiвка в рутв’яному вiночку визирала з високого жита; вершник сидiв на буланому конi оподалiк i вдивлявся в обличчя дiвчат, що спiвали, та Зореслави серед них не було – чи ж то не вона за русалку перебрана стоiть у вiночку серед жита; дiвчата в лляних сорочках з уставками й брижами довкола шиi, у вовняних фарбанках, простоволосi – у двi коси з червоними уплетами – придивлялися до молодця на конi i впiзнавали: був це наречений Зореслави спiвець Митуса iз фортечноi залоги Тустанського замку, який по недiлях сходив у Пiдгороддя й дiвчат пiдгородецьких чарував спiвом, а вибрав одну та й у похiд з князем подався, пообiцявши вернутись, як живий буде, на русальну недiлю; повернувся спiвець, а замок дивиться на Пiдгороддя високими вежами й чорними бiйницями, там перегукуеться залога – чи ж то Митусу впiзнали побратими й кличуть, щоб про похiд славний iм заспiвав на Трiйцю; не чуе Митуса – немае серед красунь його Зореслави – леле, та то ж таки ii голiвка в рутв’яному вiнку визирае з зеленого жита; заспiвали пiдгородецькi дiвчата жалiсливу пiсню для молодця Митуси, – та чого ж ви накликаете Морану на мене, як я ще Зореслави не побачив?

Ой пущу стрiлу по всему селу,

Ох i я в лелю, по всему селу.

Ой пiшла стрiла по кiнець села, Та убила стрiла бiлого молодця,

А нiхто к тiлу не приступиться,

Ох i я в лелю, не приступиться…

А тодi заспiвала русалка з жита, i впiзнав Митуса голос Зореслави:

Горе мое, горе, нещасная доле,

Поорала дiвчинонька мислоньками поле.

Ой летiла птиця, розпустивши крильця,

Ох нема i не буде мого чорнобривця.