Хресна проща

…Аркадiй прислуховувався до дискусii, що спалахнула мiж учасниками ще не створеного студентського драмгуртка, сам втручався у суперечку, проте до всього того, що стосувалося п'еси Корнiйчука й самого автора, було йому до чужостi байдуже, вiн ще перебував думками у гримувальнi прими Шерстяковоi, котру так несподiвано легко здобув й вiд кохання з якою залишився марнотний попiлець; а була ж вона досконала – гаряча, досвiдчена в найпотаемнiших тонкощах любовi, в секретах забав, винахiдлива й безсоромна; такоi втiхи вiн ще не зазнавав нi з однiею коханкою, а все ж трутний осад гiрчився на днi його душi: тi вiяльця бiля очей, тi дужки зморшок у кутиках уст засвiдчували перезрiлий ii жiночий вiк, в Аркадiя проколювався сором вiд усвiдомлення, що Дiана годиться йому в матерi, а стала любаскою, i як йому далi повестися – стати – на глум акторiв – пажем у поважноi й авторитетноi театральноi дами, використовувати ii впливовiсть для власноi акторськоi кар'ери й назавжди забути ii зневажливi слова «ти бездарний телепень!», а якщо це й насправдi так, то що йому всмiхаеться в майбутньому: роль слухняного поштуркача у примхливоi прими, яка в театрi стоiть вище самого режисера, а я ще такий молодий, а на свiтi стiльки красунь!

І в той момент зморних роздумiв вiн уздрiв невинне й прекрасне янголя, яке заслiпило сонце: дiвчина не могла вийти з дива, що те сонце так стрiмко наблизилося до неi: Аркадiй аж тепер побачив Оресту в усiй ii вродi, а розкiшна Шерстякова вiдсунулася в тiнь й зовсiм зникла з його пам'ятi; зваба Орести заслiпила його достоту так, як щойно сонце Валю, й не переможений ще нi разу серцеiд постановив цiеi митi: хiба лише смерть завадить йому ii здобути; вiн не вiдводив вiд дiвчини очей, студенти сперечалися, а в його серце вдерлася, як йому здалося, перша справжня любов.

Антона Доленка вже не було в залi, недойшлi актори теж почали розходитися, Мирон Синютка в чомусь переконував Ігоря Романюка, та вiн не слухав, його очi прикипiли до Орести, й вiн випередив Аркадiя: взяв дiвчину за руку й вийшов з нею iз зали; Аркадiй пас iх ревнивим поглядом, на його обличчi малювалася злiсть, змiшана iз впевненiстю в перемозi, й тiеi митi вiн вiдчув на собi чийсь пронизливий погляд, оглянувся й зустрiвся з насмiшливими очима Лiди.