Хресна проща

Нервово роздягалася й невдоволено бурчала, хоча в тому бурчаннi вчувалася Аркадiевi кокетлива жартiвливiсть: «Набагато легше вiддатися тобi, нiж переконати, що ти менi противний; та ходи, ходи вже швидше, чого ще там вовтузишся, чи не загудзувалися, бува, зав'язки на твоiх кальсонах?»; Аркадiй, зрештою, не барився, накинувся на неi, немов голодний звiр на жертву, м'яв iй груди, мало не трискала з них кров, вiн довго мучив ii, байдужу й холодну, аж поки вона не зм'якла, поки ii очi не затягнулися туманною паволокою – i враз Дiана ожила, обхопила хлопця руками за шию, увiп'ялася в уста й вистогнала «мiй рiдний, любий!»; Дiана знемагала, млiла, самотня артистка мала вже чимало коханцiв, але такого в неi ще не було – молодого, сильного й невтомного, вона шепотiла таке, в що важко було хлопцевi повiрити: «Ти станеш великим актором, ти зiграеш самого Гамлета й пiдкориш не тiльки Львiв, а весь наш край – так само, як здолав мене, як же менi солодко, кохай мене, кохай ще i ще…»

А коли пекельне полум'я обпалило обох, й вiд iхнiх тiл залишився лише попiлець марноти, вона пiдвелася, подала йому, знесиленому, руку, допомагаючи встати, почала його одягати – iз вдячностi за нечувану досi радiсть, дбайливо застiбала гудзики на його сорочцi, потiм тихо вiдiмкнула дверi гримувальнi й повела коридором до чорного виходу… Вже свiтало, й треба було розставатися; охололий Аркадiй покiрно й квапно йшов за нею, на схiдках Дiана його зупинила, припала до грудей i, заглядаючи йому у вiчi, просила: «Приходь увечерi, приходь щодня, я тебе кохаю», однак Аркадiя замiсть так довго очiкуваного щастя пройняла враз тупа байдужiсть – до театру, до шаленоi вроди актриси, до ii тiла; Дiана висмоктувала його губи, а вiн у той час запримiчував густi вiяльця бiля ii очей i дужки зморшок у кутиках вуст, гордовита красуня враз зблякла в його очах, стала звичайною жiнкою бальзакiвського вiку, Аркадiй поцiлував ii в чоло, вивiльнився з обiймiв i вийшов на вулицю з вiдчуттям переможця, готового до нового походу.