Хресна проща

Директор, оцiнивши зовнiшнiсть хлопця й дiзнавшись, що вiн мае ще й музикальнi здiбностi, прийняв його без слова.

…Кожного разу, коли Аркадiй виходив у масовцi на сцену, актриса Шерстякова примiчала його, молодого красеня, та й не могла не запримiтити, вiн-бо переслiдував ii закоханим поглядом i при кожнiй нагодi намагався бути якнайближче бiля неi; вона гасила його хiть байдужим поглядом, нiби й не впiзнавала того юнака, що голодно дивився на неi, коли вона пiсля закiнчення «Оптимiстичноi трагедii» приймала овацii; знаменита артистка пiд час своеi працi в театрi звикла до уваги адораторiв – цей хлопець був одним iз багатьох, проте iй, амбiтнiй жiнцi, приемно було вiдчувати на собi його закоханий погляд, й вона завше тримала Аркадiя в полi свого зору, немовби вивчала його акторськi можливостi, й урештi ощасливила несподiваною пропозицiею: а чи б не спробував вiн у другому складi репетирувати роль Хоми Брута у виставi «Вiй»…

Лiтала пiд час репетицiй домовина понад сценою, осiдала долi, й тодi з неi виходила прекрасна Сотникiвна й простягала до Хоми руки, щоб затягнути його у вiдьомське пекло; Хома-Аркадiй описував крейдою довкруж себе кола й приговорював «хрест на менi, хрест на спинi», проте його очi не вiдтворювали смертельного жаху, вiн шепотiв закляття, не вiдводячи при тому палкого погляду вiд Дiани-вiдьми; Шерстякова переривала гру, пiдходила до Аркадiя, термосила його за оборки спудейського кафтана й говорила: «Ти телепень, а не актор, я ж не Дiана Шерстякова, й навiть не Сотникiвна, я вiдьма, й ти мусиш мене боятися, умлiвати зi страху, таж спробуй нарештi у своему поглядi вiдбити нарештi панiчний переляк – ось вдираеться до церкви нечиста сила, сам Вiй простягае до тебе кощавi руки, то хоч трохи злякайся?» – й водила розчепiреними пальцями по його обличчi, вiн тi пальцi цiлував, й вона безпорадно дивилася на нефортунного Брута.