Через перевал

Щодня спинався на вершину Лiкабету до храму Святого Юрiя й дивився звiдти на Вiчне мiсто, наiвно зiставляючи новi враження з почерпнутими ранiше з книг… Десь там, iз глибини гiр, визирае божественний Олiмп – звичайнiсiнька гора, не надто й висока, й це розчаровувало призвичаеного до легенд любомудра, i Парнас, над яким колись лiтали на пегасах чарiвницi-музи, просто таки пригноблював своiм буденним виглядом, навiть Парфенон здавався тепер звичайною храмовою будiвлею, – i тiльки гора Лiкабет, що вивищувалась над мегаполiсом, була насправдi святково величною, й Северин, стоячи на вершинi бiля Святоюрського храму, вiдчував себе мiзерним, вельми самотнiм, i в душi парнасця зроджувалися глузи над своею колись вигаданою винятковiстю.

У цi днi до Майстра вперше дiткнулася байдужiсть молодих колег: нiхто не запитував, чому вiн тиняеться сам, як неприкаяний, поети не запрошували його до гурту, коли вечорами збиралися на бiмбер у якомусь номерi, i iхнiй галас лунав на весь готель; десь там незнайомi знайомилися, запивали дружбу, а Северин навiть не смiв заглянути до них – лише молодий фiлософ Тарас, найближчий приятель, спитав якось його, чи бува не захворiв, проте не надто настирливо допитувався, й це ще бiльше пригнiтило Северина, якому все ж хотiлося порозмовляти з товаришем…

Тарас залишив його самого, й Майстер боляче вiдчув, як вiддаляеться вiн вiд колишньоi компанii в минуле, за незриму межу, звiдки вийти в нинiшнiй день буде щодалi важче, а може, вiн давно вже перебував за тiею межею – в своему свiтi.

У цю хвилину Северин достеменно втямив, що давно-таки iснуе в iншому суспiльному вимiрi й нiколи з нього не виходив, а його постiйна присутнiсть серед молодих – то лише намагання вiдтворити свою власну молодiсть, продовжити ii. А тiеi молодостi давно вже немае: спосiб його мислення позначений тугим життевим досвiдом i виробленою впродовж життя власною традицiею – вiн почував себе тепер приблизно так, як перезрiла дiвка, яка в церквi не може пристати до жодного гурту, бо серед зелепужних дiвчат стояти iй уже негоже, а серед молодиць – не мае права; мiж однолiтками Майстер не зумiв знайти приятелiв – вони не розумiли його, примиреного з вiком, чужого до нових вiянь як у мистецтвi, так i в повсякденних стосунках.