Через перевал

Все ж Северин ловив новий свiт, який утiкав вiд нього, вiн чiплявся за його поли, щоб пiзнати й зрозумiти – нинi ж утямив, що зробити йому цього, певне, не вдасться: серед молодих виглядае смiшно, мов той стариган, який, забувши про своi лiта, залицяеться до молодоi панянки, – з цих причин проколювалася в Севериновiй душi глуха нехiть до середовища, де все ще перебував, а водночас Майстер картав себе за вiдчуження вiд реальностi, бо ж усвiдомлював, що воно веде в небуття.

Зайшов до «шведськоi» iдальнi повечеряти, i треба ж було, щоб у цю хвилину його розчарувань i депресii вкотився до зали земляк Теодор, товстий, немов угодований кабанчик, бевзь iз заплилими ласими очима; вiн никав бiля заставлених наiдками столикiв, принюхувався й вимацував пальцями найапетитнiшi курячi нiжки, пундики, цукати, накладав iх на тацю, та, видно, йому було все ще того всього мало.

Северин споглядав його з обридженням: вiн терпiти не мiг цього лiтературного нувориша, який вправлявся у всiх жанрах: писав вiршики, новелетки, публiцистику й одно-актiвки, присвячував своi творiння найактуальнiшим проблемам часу, завжди догоджав сильним свiту цього, за що отримував вiд усiх влад посади, премii та звання; без нього не обходилася жодна конференцiя, презентацiя, iменини, похорон, ювiлей; за совдепii був членом обкому партii, а нинi – депутатом обласноi ради; на зiбраннях водно брав слово й щоразу говорив одне i те саме, вiдповiдно моделюючи свiй виступ до заданоi теми, а вилущити з його промов хоча б едину цiкаву думку нiхто не зумiв би; мав Теодор напохватi латинську приказку, вiрш або афоризм, якi часто вставляв у бесiду не до речi; виступаючи, вiн весь час дякував представникам влади за iхне чуйне ставлення до письменникiв, не забуваючи при тому кинути каменем у колишнiх керiвникiв, якi нашкодити йому вже не могли; Теодор героiчно брав на себе мiсiю iнiцiатора культурних заходiв, але аж тодi, коли тi заходи були вже кимось пiдготованi, – запрошено Теодора теж на «Зустрiч мiж трьома морями», i тут вiн, як виявилось, не пас заднiх – ось же притьмом дiзнався про те, чого Северин ще не знав: уздрiвши Майстра, який сидiв за столиком у кутку iдальнi, пiдбiг, поставив перед Северином вивершену тацю й патетично задекламував:

In tabernis quando sumus,

Nescimus, quia est humus…[1 - І коли ми опиняемося в тавернi, то не знаемо, де е земля… (Лат.

«He знаю так добре латини, як ти, – нетерпляче перебив Северин Теодорову орацiю.