Через перевал

До готелю «Лiкабет» з’iжджалися з краiн балтiйсько-чорноморського ареалу письменники; на них чекав у Пiреi теплохiд «Ренесанс», який за два-три днi мав вирушити до Одеси, щоб звiдти повернутися назад – через румунську Констанцу, болгарську Варну, турецькi Стамбул та Ізмiр, а потiм знову перетяти Егейське море, добратися до Дельф i там урочисто прийняти «Дельфiйську декларацiю порозумiння».

Круiз, присвячений початковi Третього тисячолiття, мав ознаменувати порозумiння мiж европейською творчою елiтою, примирення мiж письменницькими поколiннями, сповiдниками рiзних iдеологiй та представниками великих нацiй i нацiональних меншин: незважаючи на певну iдеалiзацiю задуму, круiз все ж був цiкавий i заманливий – особливо для лiтераторiв, ще донедавна скованих iмперськими путами й раптом – вивiльнених.

Майстровi Северину спочатку й не вiрилося, що вперше за всi свiтовi подорожi, якi вiн звершив у своему життi, нiхто ним не опiкуеться, не дихае в потилицю, не пiдслуховуе й не погрожуе – не знана досi воля щемно дiткнулася свiдомостi й солодко огорнула душу.

Й може, через цей ще не звiданий стан моральноi свободи Северин несподiвано для себе самого гейби вiдчужився вiд своiх колег, з якими завжди перебував у товариських стосунках, – начебто враз дала про себе знати не вiдчутна досi вiкова межа, а може, не так вiкова, як свiтоглядна – Майстер раптом втямив, що вiн зовсiм не знае нi естетичних, нi полiтичних переконань молодших товаришiв: про таке нiколи не було мiж ними мови, про таке й не прийнято було говорити, щоб хтось бува не запiдозрив у тобi вивiдувача.

А тому вiн i не намагався знову зближуватися з колегами: мешкав у окремому номерi, на снiданки й вечерi приходив до «шведського» столу сам, займаючи у кутку мiсце, нiкуди разом з гурмою цiкавих до всього молодикiв не ходив – усi днi перед початком круiзу Северин залишався наодинцi з собою.