Благослови, душе моя, Господа!..

Той негатив iснував усюди – давив, розчавлював, лякав, спотворював… Я не знаю, якими б виросли моi дiти, коли б вони в дитинствi знаходили в газетах замiсть потiшних iлюстрацiй фотографii змасакрованих енкаведистськими садистами жертв: чоловiкiв з виколотими очима, жiнок з розпореними животами й вiдрiзаними грудьми – останки тих жертв розкопують нинi в кожному мiстi й мiстечку i на подвiр’i замарстинiвськоi тюрми у Львовi… Якби пережили втрату надii на краще життя, коли нiмцi (на яких сподiвалися збожеволiлi вiд бiльшовицького терору люди), позривавши спершу синьо-жовтi прапори, що iх вивiсили емiсари Ярослава Стецька 30 червня 1941 року на мiських ратушах, i розiгнавши сiльськi неозброенi «Сiчi», поприкрiплювали повсюдно шильди «Nur f?r Deutsche» i проголосили гасло «Deutschland ?ber alles»; евреiв зiгнали в гетто, а в мiстi iм, у бiлих пов’язках iз зiркою Давида, можна було ходити тiльки проiжджою частиною дороги; якби бачили безкiнечнi колони евреiв, яких iз дiтьми на руках гнали у Шепарiвський лiс на розстрiл, – а ти стояв бiля ратушi й дивився на тих чорних людей зi скляними вiд жаху очима, i тебе мучила совiсть, що вчора якомусь iз них не вiддав, а продав за три не потрiбних тепер йому золотих грiночку хлiба, щоб за них пiти в кiно; дивився, не забуваючи при тому, що не вивчив ще на завтра латину; а ти, вибравши серед дiвчат «даму серця» на гiмназiйному подвiр’i, бачив унизу, в ямi гетто, четверо трупiв на закривавленiй перинi… Якби втiкали, як ми, стрiмголов з ринку додому, бо там розпочала облаву щуцполiцiя, виловлюючи юнакiв i дiвчат на роботу до Нiмеччини… Якби на власнi очi бачили десятьох хлопцiв-баудiнстiв, прив’язаних за ноги до вбитих у брук залiзних палiв, i iх за те, що зiпсували каменедробарку, по одному, на очах у натовпу, методично розстрiлювали гестапiвцi… Якби пережили ту безнадiю, коли нiмцi втiкали, а наступали не менш страшнi й жорстокi «червонi визволителi»… Якими б моi дiти виросли?

А виросли б i понесли у своiх душах i страх, i обережнiсть, i впертiсть, i послужливiсть, i хитрiсть, i маску Януса – як ми…

Тiльки той, хто не пережив цього i пiслявоенних нiчних жахiв, хто не бачив поскиданих у штабелi бiля сiльрад убитих бандерiвцiв, батьки яких нiмiли й не мали права зiнатися до вбитих синiв, тiльки той може дивуватися, що загубили ми на тяжких дорогах витонченiсть душ.